— А тепер їх і лають, їм грозять, — обурювалась далі служниця. — А бідний добряга брат Горжія, в темну ніч мандрував туди й назад два кілометри, лише на те, щоб оцьому хлопакові нічого не сталося. Їй богу, через таке чоловік може стратити охоту бути добрим та дбайливим.
Марко, придивляючись хлопцеві, зауважив його очевидно навмисну мовчанку й ту напущену сонливість, якою, бачилось, він отулювався, мов м'якою, безпечною опоною. Він перестав слухати Пеляжі, якої балаканню ніколи не придавав ваги, і вернув до невеличкої гостинної, де застав свою жінку за читанням, а обох дам, як звичайно, за панчішковою роботою на якусь побожну ціль. Але він майже перелякався, коли його жінка випустила книжку з рук, підбігла до нього і з тривожною ніжністю майже кинулась йому на шию, принадно гарна в свойому глибокому зворушенню.
— Ну, що ж там? — запитала вона. — Прийде до бійки!
Він силкувався заспокоїти її. Тоді пані Діпарк підвела очі від роботи і промовила різким, холодним тоном:
— Марку, надіюсь, що ти не будеш мішатися в цю погану справу. Кидати підозріння та лайки на побожних братів, це ж безглуздя. Але бог дасть своїм слугам перемогу.
