відіграти комічну оперу і я згодився відспівати дві ролі амантів у „Дезертері“ і в „Розі та Микольцеві". Знаменитий артист Дельсарт був такий добрий, що дав мені декілька вказівок, яким я щиро завдячую найбільшу часть свого успіху. Для вас, молодих, це ім'я Дельсарта не значить нічого; та я й усі ті, хто чув лекції цього незрівняного вчителя в його низенькім помешканню на вулиці де Батай, можуть бути горді, що знають, що таке є спів і деклямація. Ах, це й гарний дідусь! Одягнений у безконечно довгий сурдут, що його високу талію робив ще вищою, з білою, геройською борідкою він шаленими кроками міряв свій невеличкий покоїк, розширюючи його, жестом на взір Фридриха пруського, і перед тим непринадним круговидом брудних дахів, худих огородців, що сточувалися аж до Секвани, під тим небом тісним і задимленим від кухонних коминів він викликав, оживлював самим тільки подихом беззубого рота, отвореного в міру, самими тільки останками голосу в порваних струнах, але з непоборимо чудовим наголосом „тіні і привиди“ Орфея, заквітчаних пастухів і рококо Монсіні і Седена[1].
Другого дня по моїм акторськім і співацькім тріюмфі в сальонах міністерства маринарки — говорю „тріюмфі“ і ви побачите й самі — я прийшов до міністерства трохи припізно; котільон і вечеря змусили мене спати аж до білого дня. Бюровий возний, що ждав мене на кінці сіней, аж кинувся, побачивши мене.
— Швиденько, пане Сент-Альп!.. Пан міністер жде вас. Уже два рази його ексцеленція присилав за вами.
- ↑ Французькі композитори XVIII в.
