віце-цісаря, якогось сальонового тенорика, аманта з комічної опери? Правда, під видом аматора всяких блискучок ховався тонкий знавець людської вдачі, дуже вмілий баришівник, що вмів пізнавати людей і кермувати ними ще ліпше, ніж кіньми. Я швидко переконався про це сам на собі.
Вісім день після моєї стрічі з Мора, ми, тобто я і Нінета, були вже на своїм новім місці, у палаті Бурбонів, у прибудівку, що зветься готель Фешер. Є це чудовий домик між двором і садом, де старий князь Конде примістив був свою останню любку.
Першого вечора, розтавивши меблі свойого молодого хазяйства в двох обширних покоях, сальоні і спальні, ми позасвічували всі свічки, щоби налюбуватися високими дзеркалами й високими золоченими стелями. Ми були свобідні; Мора був з цісарем на ловах у Шамаранді і я не потребував боятися того страшного голосу дзвінка, що з часом зробився мукою мойого життя, доносився до мене в кожній порі, рано, вечором, уночі, змушував мене з переляком зриватися з ліжка, від стола, приковував мою волю до того дрота від дзвінка, котрого болюче шипіння за кожним потягненням було чути між густим блющем на стіні ще перед дзвінькотом дзвінка.
Якже ж далеко були ми тепер від свойого маленького помешкання на вулиці де Терн, ось тут у тій палаті з вікнами, подібними до маєстатичних брам, прислоненими старинними фіранками в п ять метрів завдовжки. Ті вікна виходили на терасу й бажантарню.
— Знаєш, Ніно, он тут на оцій зеленій рямі від вікна найшли князя повішеного…
