Та ні, ні… ти вже й злякалася… Це неправда… адже ж старий Конде вмер на провінції, в Сент-Ле, кажу ж тобі…
І щоби зовсім успокоїти Ніну, почав я, — що то може оп'яніння двадцяти літ і першого щастя! — удавати перед очима своєї жінки, на паркеті пані де Фешер, якогось фантастичного одинокого лицаря, котрого ми тут же й охристили „першим кроком до великости“. Погасивши свічки, ми перейшли до спальні, і коли Ніна лягла спати, я на подобу тих машин, що, раз, введені в рух ще й зупинившися, випускають із себе решту пари, шиплячи та димлячи, взявся писати до свойого тестя, чесного винаря в Бургундії, дитячий, безглуздий лист, сповіщаючи його про наше нове становище; а щоби вияснити цьому простому, але захланному чоловікові, що значить знаходитися під крилом Мора, цього славного майстра в робленню інтересів, я попустив поводи самії: безтямній фразеології…
„Велика столиця наша, таточку, і неапольські торти й любецькі рафінерії!.. В наших руках біржова спекуляція, торгівля і торгові спілки й експропріяції великі, як винні бочки. Не даром же сказав батько Гізо, приятель нашого дому: „Збагачуємось!“ Коли постаріємось, а наші коні будуть занадто товсті, Академія дасть нам премію за чесноту, а „Урядова газета“ передасть наше ім'я грядущим поколінням“.
Аж три сторони отакої саламахи нагородив я в свойому листі. І відки це прийшло мені на думку занести його самому на почту, тут же в будинку парляменту? Чи вже всі слуги спали, чи може я не довіряв їм? Це сталося
