І він пішов.
Ах, що за майстер в обходженню з людьми! Як міцно він ухопив мене за душу оцим листом! Що за вузда! Ми ніколи не говорили про нього, та скільки то разів я віднаходив його в іронії його синіх очей, якими він міряв мене.
„Велика столиця наша, таточку!..
І дивіться, які то бувають люди! Кілька місяців пізніше вечором, переглядаючи касу в президентурі, я переконався, що мені не ставало двох люїдорів. Я підстеріг канцелярійного слугу, це була його справа. Бідачисько, жонатий, купа дітей — мені зробилося жалко. Пригадавши собі лекцію графа Мора, я покористувався нею тепер. Я написав йому листок, а потім таким самим холодним тоном, дивлячися в бік, промовив: „Ґранперрон, між нами є два люїдори! Чиніть так, щоб я забув про них“. Він розплакався, почав дякувати мені, а вісім день пізніше обікрав усю касу. Отак я переконався, що такі лекції не завсіди виходять на пожиток.
Та чимало й інших речей я порозумів у Мора.
По обіді, ситому й добірному як звичайно, маршал[1] трохи отяжілий закурив добру сиґару й пішов пройтися по невеличких алеях свойого
- ↑ Автор не називає його, та мова тут очевидно про маршала Базена, що дня 27 жовтня 1870 р. піддав укріплення Мец і цілу армію прусакам, за це був поставлений перед воєнним судом і засуджений на смерть 10 грудня 1873 р., та, уласкавлений президентом Мак Магоном, утік з тюрми і вмер в Мадриді 1889 р.
