лосся, мов золоте проміння, розсипалося довкола нього, мов сніп соломи з його ясел, а його щічки зарум'янілися від морозного повітря. Дивіться на його хід: його ноги доторкаються снігу, але не лишають на ньому слідів.
Горобці. Який же він гарний! Мов образочок.
Комин. Пст! Слухайте!
В тій хвилі поважний молодий голос, перлистий як дитячий сміх, роздався серед цієї кришталевої атмосфери, яку на висоті творять великий холод і місячне світло. Цар-Дитя зупинився на однім даху на терасі й тут випростуваний, окружений усіми маленькими кобольдами з кошиками в руках він отак промовив до свого люду.
Цар-Різдво. Добрий-день, дахи! Добрий-день мої старі дзвіниці! Ніч така ясна, що я бачу вас усіх розсипаних довкола мене в тім великім, коханім Парижі. Ах, так, мій Парижу, люблю тебе, бо ти, що смієшся з усього, ніколи ще не сміявся з Різдва, бо ти віриш в нього, ти, що не віриш ні у віщо більше. От тим то, як бачиш, я й приходжу до тебе щороку. Не було такого року, щоб я не прийшов. Я приходив навіть підчас облоги, тямиш?.. Сумно тоді було, це правда. Ні вогнів, ні світла, всі комини зимні, гарматні кулі свистали довкола моєї голови, діравили дахи та розбивали комини… А скільки то малих діточок не ставало!.. Забагато було забавок в тім році, прийшлось нести назад повні кошики. На щастя
