цієї ночі нічого мені не лишиться. Сказано мені наперед, що буду наповняти багато маленьких черевичків. І ось я приношу чудові забавки, і всі французькі.
Один паризький горобець. Браво! Так би й поцілував його, цього маленького.
Всі горобці. Піу, піу… Цвір, цвір, цвір. Най живе Різдво!
Ключ журавлів (пролітає високо попід небом довгим трикутником). Уа… уа… Най живе Різдво!
Вітер (розбурхуючи сніг). А ти що? Співай Різдву!
Сніг (тихесенько). Не можу, але жертвую йому кадило. Поглянь на ті тумани білого тонесенького пилу, яким я обсипаю кошики й золотисте волосся мойого царевича. Адже ж ми знаємося віддавна. Адже ж я бачив, як він родився ген там, у тій маленькій яскині…
Вітер, дзвони, комини (співають разом із усієї сили). Різдво! Різдво! Хай живе Різдво!
Цар-Різдво. Не так голосно, любі мої, не так голосно. А то ще побудите всю нашу дрібноту там внизу… А це ж найліпша та радість, що приходить у сні, коли й не думаєш про неї… Ну. панове кобольди, ходіть зо мною по шпилях дахів, почнемо роздавати дарунки. Та тільки цього року я постановив собі спробувати ось яку штуку. Що в нас є найкраще, всі дорогі забавки, золочені паяци, шовкові торбинки повні миґдалів, великі ляльки в коронкових строях, — усе те я хочу класти в найбільші черевички, там де комини без огню, де хати холодні. А, противно, в щасливі доми, де оксамитові коври, пухові перини, ми покладемо оті маленькі забавки по пару центів, що пахнуть ґумілястикою і білим деревом.
