Паризькі горобці. Славно! Славно!.. Оце добра думка.
Кобольди. Не в гнів тобі, маленький Царю. При твоїй новій системі бідні будуть щасливі, але багаті будуть плакати. А бач, заплакана дитина не є ні бідна, ні багата. Це є заплакана дитина, та й годі, і нема нічого сумнішого на світі.
Цар-Різдво. Дайте спокій. Я знаю це ліпше від вас. Бідні будуть очаровані, доторкаючись до тих дорогих забавок, що видавались їм такими принадними за склом склепових вистав і котрих позолочена пишнота не додає нічогісінько до їх вартости яко забавки, до іх розривкової ґрації. Та я певнісенький, що маленькі багачі також будуть вдоволені, коли одержать паяца, завішеного на нитці, ляльку на пружинах, усі оті вигадки, що продають на базарах по тринадцять су, та куди їх не пускають ніколи. Ну, та про це нема що балакати. А тепер в дорогу й поспішаймося! Коминів у Парижі так багато, а ніч така коротка!
Маленькі світла розсипалися там угорі на всі боки, немов би хто по снігу на дахах розсіяв усі освітлені гіллячки різдвяного деревця. Не забуто ані одного комина, починаючи від палат, окружених терасами й деревами білими від інею, аж до тих бідних, нужденних дахів, що, бачиться, поспиралися один на один, щоби не попадати під власною вагою. І швидко по всіх домах Парижу почулося те дзеленькання дзвоників, усі ті фантастичні й різнородні тони, які окружають склепи з забавками:
