— А що, якби я побіг додому, поки мами нема?
Голодова мука була така сильна, що він не ждав довше. Летів на своїх кулях у погоні за хлібом. По дорозі якась бабуся крикнула йому, сміючись:
— А гов, калічко, ти хочеш здобути першу нагороду в перегонах?
За кілька хвилин він прибіг додому, задиханий, тремтючи. Без стуку вилабудався горі сходами, з надзвичайною обережністю. Напомацки вишукав ключ у щілині муру, де мачуха звичайно ховала його, виходячи з дому. Знайшов його, та заким відмикати, заглянув крізь шпару в одвірку. Лука на постелі, бачилось, спав.
Данило думав:
„Коби то я міг узяти хліб і не збудити його!“
І він легесенько-легесенько повернув ключем, запираючи дух у собі, боячись збудити свойого брата голосним биттям власного серця. Це биття серця, здавалося йому, наповняє ввесь дім оглушливим стукотом.
„А як він збудиться?“ — думав Данило, трясучися всім тілом, коли почув, що двері відчиняються.
Але голод додав йому відваги. Він увійшов, ставлячи милиці дуже обережно й не зводячи очей із брата.
„А що, як він прокинеться?“
Брат, лежачи горілиць, у сні важко дихав. Від часу-до-часу з його уст виходив неначе легкий свист. Одинока свічка, засвічена на столі, кидала на мур широкі, рухливі тіні. Дібравшися близько до скрині, Данило зу-
