МУЛЬТАТУЛІ
Я знаю одну модистку, що мала ненатуральну дитину. Кажу „ненатуральну“ задля чести тої модистки, що була заміжня. Зараз скажу вам також ім'я батька.
Добра жіночка дуже любила свою дитину й одягала її, як уміла, найгарніше. Тут стяжечка, там стяжечка. Раз простенько, потім знов різнобарвно. Не було більшої розкоші для матері, як займатися пристроюванням дитинки.
І хоч дехто інколи міг сказати: ця краска занадто червона, або занадто жовта, або занадто млява… цей брижик занадто широкий, цей серпанок занадто густий… хоч дехто міг нарікати на брак смаку або зручности… то нікому й у думці не було винуватити матір у браку любови до дитинки.
Ця мати звалася Притча.
А батько звався Поет.
А дитина, яку мати так любила пристроювати, звалася Правда.
Раз показала мати свою дитину й питала очима:
— Як тобі подобається моя дитина, мій скарб, моє все? Глянь лише на цей колір!
— Еге, жовтий колір гарний.
— Жовтий!.. Це личко жовте? Але ж воно рожеве! Жовте?
