римо: „our good friend or friends“,[1] то вживаємо одної і тої самої форми прикметника і це вистарчає вповні; не те в німецькій мові. Коли прикметник дістанеться німцеві на язик, то він склоняє його і склоняє, і склоняє аж висклоняє з нього всяку здорову думку. І так він склоняє: Mein guter Freund, meines guten Freundes, meinem guten Freunde і т. д. А нехай собі кандидати до дому божевільних вивчають напам'ять ті ненастанні відміни! Ій-богу, в Німеччині десять раз ліпше обходитися зовсім без приятелів, ніж мати з ними таку суєту. Я показав оце, яка то мука склоняти доброго приятеля; але це тільки маленька проба труднощів; потім приходить іще ціла купа нових перевертів з прикметниками, коли діло дійде до жіночих, а зглядно до середніх предметів. А при тім у тій мові прикметників більше, ніж чорних котів уночі, а всі треба після повищого прикладу відміняти якнайстаранніше. — Трудно? — Суєтливо? — Ці слова занадто слабі. Один Гайдельберзький студент із Каліфорнії впевняв мене зовсім поважно, що йому було б лекше пропустити дві кнайпи, ніж відміняти один німецький прикметник.
Здається, що винахідник тієї мови знаходив особливе вдоволення в тім, щоб зробити її якмога більше заплутаною. І так, наприклад, house, horse, dog називаються звичайно Haus, Pferd, Hund, але в третім відмінку пришпилюється до них зовсім зайве глупе „e“ і пишеться Hause, Pferde, Hunde. Та ба, таке самісіньке „e“ на кінці значить нераз також множне число! І так новак може нераз із одного пса
- ↑ Наш добрий приятель, або приятелі.
