— Та де там! Ні, коли Том Кворц раз узяв собі що до голови, то вже не було такої довбні, щоб йому вибити це з неї. Ви могли його бог зна скільки разів висадити в повітря, але від тої проклятої ворожнечі супроти експльоатації кременю ви не відвели б його нізащо в світі. І віддаючи це проречисте свідоцтво постійності принципів у свойого старого приятеля, Дік Бекер увесь так і сяяв любов'ю та гордощами. Цього його виразу я не забуду ніколи.
Мій приятель Дік Бекер любив і інших звірів. У лісах і горах відлюдного закутка Каліфорнії він позаприязнювався з різними тамошніми звірями і птахами. Він був твердо переконаний, що розумів кожний вираз тих звірів, так само, як той американський учений, що недавно написав докладну книгу про мову малп.
Дік Бекер мав про цю справу свої означені погляди і спостереження. По його думці, деякі звірі мають дуже низьку освіту і вживають простих висловів, без образів і порівнянь; натомість інші розпоряджають великим засобом слів, володіють мовою прекрасно і висловлюються плавно й свобідно. Вони говорять радо й багато; знають свій талант і люблять хвалитися ним. По довгих і пильних обсерваціях Бекер дійшов до переконання, що між усіма звірями нема ліпшого бесідника, як синя сойка.[1]
- ↑ Американська сойка має пір'я краще і різнобарвніше від нашої.
