ключення і пляни, і боронити своєї справи, любить балакати і обмовляти, знається на жартах і дотепі, а коли зробить дурницю, то розуміє це ліпше, ніж я або ви. Одним словом, сойка подібна до чоловіка, — цього мені не заперечите.
— Зрештою, ось вам іще правдива історія про сойку, за яку можу ручити сам. Це сталося тоді, коли я саме зачав добре розуміти мову сойок.
— Останній чоловік, що, крім мене, жив у тій околиці, від сімох літ уже повіявся геть; його хата обік моєї стоїть відтоді пуста; в ній тільки один великий покій, а зверха круглякові крокви і дах із драниць. Раз, у неділю рано, сиджу я собі зі своїм котиком ось тут перед хатою, гріюся на сонечку, блукаю очима по синіх горах, слухаю шелесту листя на деревах у самоті й думаю про свою рідну сторону там далеко за горами — тринадцять літ уже я не чував, що там діється. Аж ось надлетіла сойка з жолудиною в дзьобі, сіла на сусідню хату і крикнула: „Ого, а це тут що таке?“ Що при тих словах жолудина випала їй із дзьоба й натурально скотилася з даху, це їй байдуже. Тільки її відкриття цікавило її. Це була в дасі діра, з якої випав сук. Перекрутивши голову на бік, моя сойка прижмурила одно око, зазирнула другим у діру, потім радісно поглянула вгору, затріпала пару разів крильми з внутрішнього вдоволення і мовить: „Це виглядає так як діра, находиться в такіммісці, де слід бути дірі, — чи ж мала б це направду бути діра?“
— Вона похилила голову вниз, зазирнула ще раз у діру, знов поглянула вгору, затріпала
