їй цілу справу і мовить: „Коли хочеш мені вірити, то піди й поглянь сама, — ось-осьдечки та діра!“
— Друга сойка скочила раз-два, а оглянувши все докладно,вертає і питає: „А скільки ж властиво жолудин ти вкинула до неї?“ — Щонайменше два міхи“ — відповідає перша. Сойка пішла знов до діри, заглянула в неї — діло видалось їй незрозумілим. Гукнула щосили, і на її поклик прилетіли ще три сойки. Всі обдивляють діру, розпитують, як що було й починають сперечатися, немов би четверо людей висловлювали свої безмізькі догади.
— Понаскликали ще більше сойок, поназліталися їх чимраз більші отари, аж усе довкола засинілося від них. Було їх може з п'ять тисяч, і такого вереску, дзьобання, пискоту та гармідеру ще ніхто не бачив. Кожна сойка за чергою притикає око до діри й кожна висловлює свій погляд про цю загадкову пригоду, а все один погляд глупіший від другого. Потім узялись обдивляти ввесь дім. Двері стояли до половини відчинені. Одна стара сойка підійшла ближче, заглянула до середини — і тут вся загадка вияснилася відразу. Всі жолуді лежали розсипані скрізь по долівці. Сойка заплескала крилами й почала репетувати: „Сюди! — кричить. — Ходіть сюди всі! Та дуріпа хотіла наповнити жолудями всю хату!"
— Синьою хмарою шархнулися усі сойки вниз. Кожна підійде до дверей, зазирне до середини і, скоро їй виясниться вся глупота першої сойки, аж догори ногами перевертається і мало не трісне зо сміху. Потім надійде друга, загляне — і знов так само. Потім сиділи всі з годину скрізь на дасі і кругом по деревах і
