Перейти до вмісту

Сторінка:Іларіон, арх. Українська Церква й наша культура (1942).pdf/4

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

4

I.
Культура духова.

Культура людства розпочалася з початком існува́ння люди́ни. Однак я маю на меті говорити про культуру нашого народу тільки з ча́су, коли ми маємо писані пам'ятники. Культура нашого народу на підставі вже писаних пам'ятників розпочалася рано, вже від X і XI століть. Усю цю нашу культуру творила переважно Церква. Наша Церква виступає наверх організаційно вже від 988-го р., але її духове існування розпочалося значно давніше, — сьогодні вже є понад 950 літ, як уже маємо ясні сліди культурного розвитку нашого народу Українською Церквою. Цілих 950 літ наша Церква творила нашому народові його культуру. Під тим оглядом наша Церква виконувала головну свою ролю, й зробила народові надзвичайно багато.

Починаю огляд з літератури, і можу сміло сказати, що вся вона до XIX ст. є церковна, — не тому, що для Церкви повстала, але тому, що її створили особи тільки духовні. Починаючи XI-им віком аж до XIX віку, творили нашу літературу особи майже виключно духовні, і то як літературу перекладну, так і літературу оригінальну; найкращі переклади робили все особи духовні. Міг би я навести тут десятки імен, і були б то тільки особи духовні, церковні. Всю стару українську літературу творили тільки особи духовні.

Творці нової української літератури продовжували тільки на підставі набутої ними освіти від осіб духовних. Іван Котляревський закінчив Полтавську Духовну Семинарію, а дід його був Дияконом Полтавського Собору, — отже, Котляревський набув духовну вихову й виріс у духовному оточенні.

Наші старі письменники вславились найбільше проповіддю. Проповідь наша була знана не тільки в Україні, але широко й поза межами її: в Росії, де спочатку знали тільки наші проповіді; переклади й оригінали їх були в Сербії й Болгарії. Проповіді наші мали не тільки церковне, але й світське значення, бо проповіді читалися й поза церквою. З проповіддю розходилося й знання по Україні. Проповідь сьогодні не те, що було встаровину. Маємо аж до сьогодні гарні збірники старих проповідей, особливо XVII в., які мали велике значення й багато видань, що розходилися не тільки в Україні, але й далеко поза межами її. Проповіді Йоаникія Галятовського, А. Радивиловського й Л. Барановича були всюди знаними, в цілому слов'янському світі. Встаровину не тільки виголошували проповіді, — їх писали, як твори, всі до них мали