Катр. Чому я? Саміж ви кажете, панночко, що ви розумні, що вас доглядати не треба.
Нат. Ну вже, не воркоти, глянь які гарні образочки! (Показує їй книжку)
Катр. (Підходить до стола:) Ах, ти, Боже мій! А це що за звірюка?
Нат. Це лєопард, а це тигр, а це носоріг.
Катр. Ай, Боже! А людину ця звірюка може зїсти?
Нат. А може! Ти лише глянь, які страшні зуби!
Катр. Йой! Якби так з книжки вискочила отся звірюка, то Господи помилуй…
Нат. Тікай, бо справді вискочить оцей тигр і тебе зїсть! У! у! (Лякає Катрусю, котра з криком, тікає).
Мати. А це що? Наталочко! Як тобі не соромно, така велика панночка, ще й до того сьогодні твої іменини, а ти так пустуєш! А ти, Катрусю, замість що зробити, до порядку кімнату привести, то ти ще безпорядки робиш, з мітлою по кімнаті бігаєш, немов відьма яка. Йди приладити чай.
Катр. Слухаю! (пішла засоромлена),
Нат. Вона не винна, мамо, бо це я її налякала…
