руках. Ще інтенсивніше ніж раніше починає старшина скуповувати або й захоплювати ґрунти, землі, луки, то-що, будувати млини, гуральні, ставити по містах на ринках комори і т. и. Центр уваги старшини скупчується передусім на сільському господарстві, на збільшенні с.-г. ужитків та промислових закладів. Але частина з них на цьому не обмежується, а розпочинає певний наступ і на місто. Правда, вже за часів Литовсько-польських спостережувано щось подібне до цього, а саме певну тенденцію шляхти заводити по містах свої двори й оселювати в них частину своєї людности, пристосовуючи її до промислів міського життя й дістаючи з того чималі прибутки[1]. Але тепер, після перерви в XVII в., таке явище спостерегається в більших розмірах. Вона, старшина, не задовольняється, як ми сказали, з того, що переважає в сільсько-господарській діяльності, а поривається й до міст, набуває тут ґрунти (скуповує, захоплює силою і т. и. заселює їх своїми підданими, переводячи їх часто з инших доволі далеких иноді маєтків, або місцеву людність приневолює переходити в підданство до себе. Ці піддані, часто прийшлі, шинкують панське вино за десятину або — зрідка — і на власну руч ремісникують або торгують.
Усі двори в Баришполі належали таким верствам людности: козакам (виборним і підпомічникам), посполитим, підсусідкам, підданим, духівництву й, нарешті, старшині. Що-до цієї останньої, то сотенна баришпільська старшина складалася з таких осіб: сотника, значкового товариша Переяславського полку, Максима Афендика[2], отамана — Стефана Кузьменка,
- ↑ Порів. у статті Ол. Грушевського: Луцьке міщанство в XVI в.
- ↑ Треба сказати, що родина Афендиків взагалі посідала найзначніші посади в цьому районі. Тут не пошкодить сказати кілька слів про походження родини Афендиків (дані про це дає Модзалевський у свойому Малорос. Родословнику). Вже наприкінці XVI в. ми бачимо на Україні осіб на прізвище Афендик. Так, подибуємо згадку про львівського купця з цим прізвищем, далі в другій чверті XVII в. старосту Петра Афендика і, нарешті, маємо згадку з 1657 року, що якийсь Ян Афендик повідомляв з Браславля Івана Виговського про сутичку з татарами. (Пор. О. М. Лазаревського в „Кіев. Стар.“ 1886 р.).
Чи походили сотники баришпільські Афендики від когось із цих осіб — невідомо. Першу звістку про родоначальника цього роду ми маємо допіру року 1704, коли переїхав до Росії з Молдавії Семен Афендик. Його було зараз-таки призначено на полковника Волоського корпусу. Далі р. 1712 він дістає гетьманського універсала на с. Кулажинці Переяславського полку, знов-же на підставі листу Переяславського полковника він відбирає послушенство від посполитих Старої Басани.
Він мав кілька синів; найстарший з них, Степан, або, як пишеться звичайно в актах, Стефан, дістає 31 січня року 1719 гетьманського універсала на уряд Баришпільський сотничий. За розпорядженням од Рум'янцева був Переяславським наказним полковником і був ним іще в березні 1726 року. Звільнений з уряду Баришпільського сотника р. 1752. Року 1730 володів у Баришполі 25 дворами посполитими і селом Нестерівкою, що йому дали на уряд. Його брати посідали переважно військові посади в російських полках, а один був за сотника в Воронківській сотні. Найстарший син Стефанів, Максим, дістав після батька уряд сотничий Баришпільський (24 червня року 1752) і володів ним до року 1772, звільнено його у ранзі полкового хоружого. Брат Максимів, Давид, був сотником Баришівським з 1745 до 1768 року. Нарешті, їхні сини, Корній Михайлович та Федір Давидович, володіли урядами своїх батьків. Був споріднений рід Афендиків по жіночій лінії і з сотником Бобровицьким.
