Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


17 старшинських (або 53,1%) (14 — Дараганових, 1 — Афендика, 1 — Жученка, 1 — Горковського).

Крім того, дехто має пасіки, але ми їх сюди не зараховували, маючи на увазі, що це зайняття було здебільша тільки додатковим, часто навіть для потреб власного вжитку.

Цікаво стояла справа з млинарством. Ми бачимо в Баришполі всього 21 вітряк (а двоє з них із круподерками) всі по одному каменю та 6 водяних млинів. З цих млинів належало Дараган особисто 2 вітряки з круподерками та 5 водяних млинів, її підданим 6 вітряків, Афендиковї особисто — 4 вітряки, нарешті, козакам 7 вітряків та 1 водяний млин і попам 2 вітряки. Отже старшині та її підданим належало всього 17 млинів (з двома круподерками — одинокими на все місто), а иншим групам людности — 9, або старшина володіла мало не ⅔ усіх млинів і всіма круподерками. Відомості про те, скільки мололи хліба є про 13 млинів: про 9 Дараганових, 1 попівський та 3 козачих. Старшинські млини мололи 370 чтв. хліба на рік, або 41,1 чтв. на млин, инші 130 чтв., або 32,5 чтв., на млин. Про прибуток з млинарства є відомості, окрім вищезгаданих, ще про 4 млини Афендикові; всі 13 старшинських млинів мали прибутку — 96 чтв. хліба (7,38 чтв. на млин), 4 инші — 25 чтв., (6,25 чтв. на млин). Отже, як видко, старшинські млини були, правдоподібно, краще встатковані, а до того, можливо, брали дешевше (щоб убити конкуренцію) за помол, — за це промовляє далеко більша продукція старшинських млинів поруч мало не однакового прибутку з млинів.

Що-до промислів, то треба відзначити одну рису. Як відомо, старшина всіма силами намагалася з XVIII в. монополізувати в своїх руках гуральництво (і шинкування вином) та млинарство. Їх остаточною перемогою був „уставъ о винокуреніи“ 1765 року, за яким гнати вино дозволялося тільки дворянам. Але в Баришполі ще року 1766 цей устав не цілком увійшов у життя. Ми бачимо ще багатьох козаків, що гонять вино, а також і духівництво. Хоч певні наслідки цього устава вже помічаємо: ми маємо згадку, що багато козаків, котрі мають гуральні, „за запрещеніемъ вина не курятъ“. Як видко, тільки за цих часів старшина здобуває остаточну перемогу над козацьким гуральництвом. Що-ж до шинкування, то й козаки, і піддані, Дараганові шинкують вином у свойому домі. Спеціяльних шинків ми не бачимо, хоч згадка про те, що сотник Баришпільський Афендик частину вина, яке гонять у нього в гуральнях, віддає до шинку, промовляє за те, що вони існували в Баришполі.

Торгували в Баришполі рибою, сіллю, дьогтем, м'ясом, а також різним дрібним крамом. Торгують 8 дворовласників Дараган і 6 козаків та їх підсусідків, останні, правда, мало не всі (4) тільки дрібним крамом (а 2 — м'ясом).

Ці всі дані дають підставу говорити, як ми вже були зазначили, про бажання старшини захопити до своїх рук саме торговлю й промисли у Баришполі, що в другій половині XVIII в. значною мірою було досягнено.

Якими-ж шляхами йшло скупчення в руках старшини цих дворів та підбиття людности в підданство?