Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/112

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


один козак віддає сотникові, вже під той час Максимові Афендикові, своє поле без грошей, але „а не безъ примусу а ни за какуе страхъ, точію за едную мою приязнь“… Сумнівне це підкреслення, що не за „страхъ“, і дивна така глибока приязнь козака до сотника, що він навіть дарує сотникові поле, кривдячи своїх дітей.

Нарешті, могло бути й так, що продавали за безцінь ґрунта, яким власник через якісь причини користуватися однаково не міг. Отож, наприклад року 1729 сотник Стефан Афендик купує гай у козака Радимця, але цей гай захопив инший козак, Храпко, підчас морового повітря (мабуть, коли власник був слабий). Не маючи сили повернути собі цього ґрунту, власник уважає за краще продати його за будь-яку ціну, сотник-же, маючи тим більше на руках усі законні документи, міг легко відібрати собі цей гай.

Зрідка трапляються надання від гетьманів предкам сучасної старшини. Так, у зн. тов. Поваловича двоє дворів, що їх надав його предкам гетьман Тетеря. Иноді захоплювали пусті двори, — так зробив полковник Дараган що-до одного козацького двору. Нарешті, ті, хто мав змогу, захоплювали ґрунти, а головне підбивали людність у підданство, — силоміць. Так зробив Дараган, користаючи з своїх впливів під той час, як Баришпіль увіходив у сферу його діяльности. Ми маємо згадки, що 3 двори він силою відібрав од ратуші, 12 дворів козачих силою підбив (переважно р. 1752, один р. 1746 і один 1754) собі у підданство. Можливо, так само зробив і Афендик, про один його двір навіть згадано, що він захопив його силоміць, а також і инші.

Є тільки двоє випадків, коли добровільно піддавали свій ґрунт старшині та й то що-до одного факт добровільного піддання досить сумнівний: хоч згадано, що власник двору перейшов у підданство року 1764, але тут-таки згадано, що двір його силоміць захопила полк. Дараган р. 1761. Безперечно-ж те, що, коли ґрунта було захоплено, власник його, зневірившися у повороті, нічого иншого не мав робити, як перейти в підданство, щоб залишитися на давньому місці. Можливо, що й з другим фактом справа стояла подібно. Ще про один двір маємо згадку, що його добровільно віддала полковниці Дарагановій ратуша. Гадаємо, що про добру волю ратуші ледві чи можна щось говорити.

Як-же опинилася решта величезна маса людности в підданих? Невелика частина з них звичайно попала теж через панський примус, була захоплена силоміць у підданство. За це промовляє хоч-би коротенька згадка про їх походження: „з козаків“. Про те-ж, звідки походять здебільшого піддані, ми знаходимо поясніння в иншім джерелі. За таке джерело є універсал гетьмана Кирила Розумовського, що копію з нього ми знайшли серед документів Баришпільської сотні. Датовано його 14 січня 1752 року, у Глухові. Звертаючися в цьому універсалі до всієї старшини, гетьман оголошує, що „имѣя мы респектъ к сестрѣ нашей Вѣри Григориевнѣ Дараганъ, и мужу ея бунчуковому товарищу Евфиму Дарагану“, якому не стає відповідних коштів „къ содержание фамилии