151
Сергій Шамрай
що лежав на південний схід від Кустовець, і куди хвилювання перейшли з цього села. Про це повідомляв генерал-губернатора поміщик Поповський, у доповідній записці. Селяни, як він каже, шукають волі або принаймні хочуть стати скарбовими, не слухають поміщика і т. и.; вони організували, як він каже, своє правління, якого, й слухаються, збирають на нього гроші і т. и., тим селянам, котрі ще виконують розпорядження поміщика, загрожують, домагаючися, нехай-би вони пристали до руху, усіх дворових обіцяються віддати в рекрути. На жнива, хоч вони й вийшли, але працюють дуже неохоче й поволі. Священика й поміщика не слухають, земського справника, що приїздив у Заливанщину, вислухали, але по його від'їзді знов хвилюються і посилають у сусідні села, закликаючи селян до непокори. Працюють дуже неохоче і, як гадає поміщик, чекають якогось прецедента (напр., покарання одного з них, то-що), щоб розпочати повстання. Поміщик прохає йому допомогти.
У відповідь генерал-губернатор наказав виїхати туди свойому урядовцеві для доручень — майорові Лознякові, що мав розслідувати справу і вжити всіх заходів, включно до військової сили, щоб придушити рух. Рівночасно генерал-губернатор повідомив про цю справу Подільського губернатора і пропонував йому виїхати самому в Заливанщину, що той і виконав 14 серпня.
На деякий час відомості уриваються. Тільки за тиждень з'являється знов листування в цій справі. 21 серпня майор Позняк пише конфіденціяльного листа до Бібікова, що в ньому скаржиться на Подільського губернатора Сотникова, який займається, за його словами, тільки відмінюванням дієслова „говорити“. Він пише, що той кличе до свого кабінету селян по черзі й цілими групами й довго вмовляє їх бути спокійними та виконувати панщину, — замість того, щоб ужити рішучих заходів.
Рівночасно з цим листом надходять до генерал-губернатора й офіційні рапорти як майора Позняка, так і Подільського губернатора. За цими рапортами дальший хід справи змальовується так.
Приїхавши до Заливанщини, майор Позняк зараз-таки розпочав слідство, причому знайшов, ніби-то в селян є привідці (до 10 душ найактивніших селян), що їх він за рапортом до губернатора вважає за потрібне заарештувати й суворо покарати. Між селянами панує думка, що вони мають бути вільні або хоч скарбові, про що вони подавали прохання - скаргу. Як довідавсь Позняк, це прохання писали два однодвірці м-ка Махнівки: Проспер Маркевич і Іван Гедзинський, що зробили це на прохання писаря Махновської громади — Крижанівського. Усіх трьох було з наказу Позняка заарештовано й привезено до Заливанщини. Селяни, довідавшися про це, з'явилися другого дня до нього і прохали звільнити заарештованих; вони казали, що ці однодвірці не винні, що вони писали тільки на прохання селян, і вимагали, щоб у противному разі майор Позняк заарештував їх усіх. У відповідь Позняк наказав забити арештантів у кайдани й відправити до Бардичева у в'язницю.
