док нападів. У половині XVI в. люстратор зауважив, що замок у лихім стані, артилерія занадто слабка. Зминуло півстоліття і знов читаємо такі самі скарги з боку місцевого люду, якому загрожували ворожі напади.
Паркан — скаржилися — лихий; будування старе, погнило; місток, що йде до замку, теж у поганім стані; артилерія теж у лихім стані (Арх. VII, III, с. 29). Як бачимо, факти повинні були турбувати вінницьку людність половини XVI в. Визнана виразна недбалість та цілковитий брак засобів, щоб як слід направити. Староста — представник влади — ніс певну відповідальність за лихий стан укріплень: так гадав місцевий люд, роздумуючи над реальним станом замку.
Турботні умови життя вимагали більшої залоги брак на це засобів примушував на це старост більше вимагати від людности. Виявлялися нові повинності, яких людність не відбувала по инших'містах; деякі, відомі і по инших містах, були тут важчі, як кликовщина, сторожа в замку, сторожа на полі. Розуміється, це все викликало незавдоволення місцевого люду.
Спинімось на деяких таких обов’язках.
Участь у будові та ремонті укріплень: — це був поширений обов’язок[1]).
Городні парканів та міста розподілено між міщанами, що робили їх сами, та земянами, що висилали на цю роботу своїх селян (Арх. VII, І, с. 599). Але в пограничнім районі, де людність часто покидала своє село, боючись нападів, села пустіли несподівано і городці залишалися своєчасно не полагоджені. Розуміється, замкова адміністрація не могла затягувати таких справ. Неясно було тільки, хто повинен заробити пусті городні: чи замкова адміністрація своїми засобами, чи земянство[2]).
Адміністрація по різних замках мала не однакові матеріяльні засоби, це залежало від. того, скільки було за замком селян, скільки вони давали на замок, скільки давали корчми, уходи та инші джерела прибутків. Отже неоднаково старости могли ставитися до змагань місцевого люду перенести на замок деякі обов’язки та виплати замість тих людей, що перейшли на життя до инших міст. Тимчасом як-раз у половині XVI в. у вінницької замкової адміністрації з прибутками було не так добре, дещо зменшилося проти попереднього в прибутках з поселень, бо і самих поселень стало менше. Читаючи в люстрації з половини XVI в. про вінницькі замкові села, бачимо, що таких замкових сіл замало і дають вони старості небагато (Арх. VII, І, 608). Не поліпшується справа і в наступні десятиліття, як свідчить пізніша люстрація 1604 р. Замкова адміністрація не має потрібного числа сільського люду за-для своїх потреб. Як і в инших люстраціях, зменшувала кількість сіл роздача їх земянам (с. 611).
Сторожа в замку та сторожа на полі на певнім віддаленні від замку мали велике значіння та скупчували велику увагу. Практика тодішнього часу знає два способи утримувати таку сторожу. Чи людність сама ста-
