При тім усе-ж-таки уряд ц. Олексія Михайловича виявляє стриманість, дає маєтки лише по проханнях зацікавлених осіб, які звертаються до нього сами, дбає про те, щоб уникнути якихсь загострень чи непорозумінь з гетьманським урядом на цім ґрунті. В цих відносинах бачимо різницю з пізнішими часами, коли московський уряд сам на свою власну руку провадив роздавання маєтків на території Гетьманщини, навіть не членам української старшини, вступаючи тим самим у конфлікти з гетьманською владою та тою політикою, що гетьманська влада провадила в цих справах. Оці втручання в українські земельні справи з боку московського уряду в часи г. Мазепи та пізніш, г. Скоропадського, були рішучим кроком від політики обережної та стриманої часів царювання ц. Олексія Михайловича, але підвалина для цього була покладена раніш у розумінні права роздавати маєтки за службу на території України без порозуміння в таких справах з гетьманським урядом, без запитання в складних питаннях, які важко було розвязати без знання місцевих українських умов тодішнього часу. Позиція зайнята московським урядом у земельних справах нагадує подібну-ж позицію, зайняту з самого-ж початку в справах військових, де московський уряд зараз-же почав втручатись в військове командування.
Різниця така, що в військових справах ці втручання мали більш рішучий вигляд, ніж у земельних відносинах, де до рішучих виступів прийшло пізніш, а поки-що обмежувалися в розумінні свого права обережним виконанням поданих прохань про надання маєтків на території Гетьманщини.
Звернення української старшини до московського уряду з проханнями про надання маєтків мали різні мотиви в різні, десятиліття. Перші — гетьмана Богдана Хмельницького, Виговських, Богданова, Тетері — припадають на переходовий час, коли тільки що вироблялись відносини до московського уряду і розмежування компетенцій московського уряду і гетьманської влади ще не було вияснено. В таких обставинах формування нових державних відносин, коли неясна ще була компетенція гетьманської влади, звернення до московської влади за наданням маєтку могло бути викликано як-раз такою неясністю ситуації. Дальші звернення в часи боротьби претендентів на гетьманську булаву та зміни гетьманської політики викликано бажанням зміцнити фактичне володіння маєтками шляхом потвердження від тієї влади, що здавалась така стала та певна серед цих частих та рішучих змін, катастроф з окремими гетьманами та сумнівів, яку позицію займе новий гетьман що-до наказів свого попередника. Пізніш, коли гетьманська влада окріпає, переживши оцю боротьбу претендентів, коли виробляється певна система в роздаванню маєтків за службу, тоді звернення до московської влади за наданням маєтку набувало часто характер нехтування з різних мотивів компетенції місцевої гетьманської влади, це був обхід її просто до московського уряду, як вищого над гетьманську владу.
Як ставилась гетьманська влада до таких звернень мимо неї за маєтками до московського уряду, чи вважала вона в таких земельних
