Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


різницю між окремими групами маєтків — давніх панських та нових наданих старшині. Це можна встановити переглядом гетьманських універсалів, як це і намітили тільки що-до часів г. Богдана, Виговського, Юрія Хмельницького. Подібний перегляд можна продовжити і на дальші часи. Тут звертає увагу уживання виразу — власні, наприклад в цім універсалі г. Брюховецького — „заховуемъ и апробуемъ, яко своєю власностю, тими селами владѣти, диспоновати и всѣхъ зъ тихъ селъ… приходовъ и пожитковъ отбирати, позволяемъ, мѣти хотячи и приказуючи“. Але знов, придивляючись ближче, не бачимо, щоб це був сталий термін, ужитий лише за-для певної групи маєтків. Далі гетьманські універсали наслідують фразеологію царських грамот, не надаючи тим виразам, що їх узято з московських грамот, того значіння постійного та певного, який вони там звичайно мали. Уживання терміна — власні — в універсалах виданих після царських грамот, може, і виникло підо впливом царських грамот та звичайних їх виразів. Подібний-же характер має універсал г. Брюховецького на слободу Гучин — „унѣверсаломъ нашимъ ствержаемъ и людемъ збиратися, якъ панъ Карпъ слободи назначить, и диспоновати ему, яко власне своимъ, владѣти и вшелякие пожитки мѣти и всѣхъ трохъ мѣрокъ млиновихъ отбирати и корыстовати спокойне позволяемъ“.


Таким чином можна встановити з перегляду універсалів, що гетьманський уряд в 1650—1670 роках уважав старшинські маєтки за умовні і вважав за своє право заміняти та зменшувати старшинські маєтки. Не робили тут різниці для панських шляхетських маєтків. Серед старшини поширювалась поволі тенденція вважати своє земельне володіння за безумовне та присвоювати собі повні права розпорядження маєтками. Мали своє значіння і традиції шляхетського землеволодіння, хоч бувша шляхта в складі нової старшини, як складова частина, великого впливу і не мала. Далеко більше значіння мали царські грамоти, де випрошені маєтки давались і в спадщину дітям та дальшим нащадкам. Не знаючи місцевих умов життя Гетьманщини, московські прикази прирівнювали земельні умови Гетьманщини до вотчинних московських умов землеволодіння і в такім розумінні складали свої грамоти українській старшині. В таких грамотах московської влади певна частина старшини знаходила опертя за-для своїх землевласницьких тенденцій і стремлінь перевести умовне землеволодіння на безумовне, спадщинне. Роблячи певні розпорядження що-до своїх маєтків, ця старшина вважала, що такі розпорядження не підлягають контролю гетьманського уряду, не потрібують затвердження з боку гетьманського уряду; не підлягають якимсь змінам. Але гетьманський уряд, тримаючись загальних поглядів що-до забезпечення військової служби маєтковим фондом, не міг пристати вповні на такі старшинські стремління. Поволі лише утворюється спеціяльний виїмок що-до московських надань, тих маєтків, що отримали пізніш назву „грамотныхъ“ маєтків. В відношенні до цих наданих чи потверджених