правомъ, отривають“[1]. Універсал наказує — „кто-бы що только обнялъ, уступили (бы) и болше до нихъ справи найменшой не мѣли“. В універсалі Максаківському манастиреві г. Богдана читаємо спеціяльну вказівку — „а которие-бы своволники въ пожитки втручались и перешкоду робили“, з дальшого бачимо, що і місцевий полковник теж цікавився землями манастирськими, а місцеві „обывателѣ менской сотни и киселювской безъ вѣдома игуменского поорали поля и грунты“. Всі ці наведені вирази ясно зазначають, яке місце зайняла центральна влада в справі захоплення земель місцевими мешканцями і як вона дбала про можливість спокійного господарювання бувшої шляхти та старшини.
Карання суворе без фольґи загрожує кожному, хто порушить гетьманський універсал, ясну, виразну гетьманську волю. До суворої військової кари засуджує гетьманська влада. Як тільки буде повідомлено про якийсь виступ, неслухняність, гетьманська влада переведе кару над винуватим. „За донесенемъ ся до насъ найменшой скарги, карати будемъ“ (Генер. Сл. Черн. п. № 91) або „за донесенемъ ся до насъ скарги строгому караню подлѣгати будетъ“ (№ 94) або „за взятемъ вѣдомости сурово будетъ каранъ (Ак. Зап. Р. V., № 50) „строго безъ вшелякоѣ фолькги будемо карати, не чинячи иначей“ (№ 53). Хто подає відомості до гетьманської влади про зроблені порушення приписів, це змінялося в звязку з обставинами. Повідомляють сами зацікавлені, ченці манастиря Лубенського Мгарського про порушення прав на ставок (V, № 53, 2), повідомляють землевласники про дальші втручання до їх земель, ставів, то-що. Такі донесення, взяття відомости, дання відомости про зроблені порушення гетьманських наказів („хто бы кольвекъ черезъ тотъ суровый наказъ нашъ важился“…) тягли за собою кару. Деякі універсали гетьманські натякають на те, що місцеву адміністрацію теж доводилося підтягати, підкреслюючи їх підлеглість суворому каранню нарівні з иншими за порушення гетьманських приписів. У деяких універсалах після загального зазначення, що ніхто не повинен ламати приписів гетьманських під погрозою кари, додано відповідне зауваження про місцеву адміністрацію — „ани самъ панъ полковникъ лубенскій до того села не втручался“… чи в иншім випадку, в полковничім універсалі — „абы такъ отъ сотниковъ полку моего, яко и отъ всего товариства… намнѣй кривди и перешкоди не поносячи“ чи в иншім місці — „а гди би кто, мимо се приказаніе моє зъ сотниковъ зъ атамання или зъ товариства полкового хочъ наймнѣйшею перешкодою помененому игумену и братіи его былъ“… або нарешті така погроза — „кто зъ старшини и чернѣ козацкой отъ того часу зъ сотень вашихъ албо зъ иншихъ полку нашего (сотень?) важился задати кривду, такового каждого за скаргою срокгое войсковое не минетъ каранне, а не иначей“. Такі нагадування місцевій адміністрації
- ↑ Звертають увагу такі рядки: „а люде тамъ мешкаючие спокойно, за показаниемъ cero писания нашего, сидели (бы) іначей не чинячи“…
