Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


під загрозою суворої військової кари мали своїм завданням стримати від втручань та захоплень землі.

Можна думати, що з початку карати мав гетьманський уряд згідно з повідомленнями про неслухняність. Але ми бачимо, що поволі поширюється і передача полковникам права карати за провини в земельних справах. Перші випадки цього, можна думати, бували там, де виявлялася виключна упертість, небажання коритись новій політиці гетьманського уряду що-до збереження старого господарства, що зберегалось від часів до Хмельниччини, може в зменшених границях, порівнюючи з попереднім. Ми маємо приклади повторного нагадування про повернення земель, про дальше отримання від шкод та знищень. Часом в універсалі зустрічаємо натяк на скарги з вичисленням самих кривд, відчуваємо, що були і повторні скарги на дальші захоплення та нищення заведеного господарства. Універсали часом прибирають грізнішого тону, погрози набувають різкішого вислову. І тут, думаємо, вперш вплітається дозвіл полковникові на місці самому вияснити справу та перевести кару над противними та неслухняними. Тут різниця в порівнянню з частішою практикою — постерегає полковник, а карає гетьман („таковій кождій отъ насъ, яко своевольникъ каранъ будетъ“…): такий дозвіл маємо вже в деяких універсалах г. Богдана — наприкл., „таковыхъ пану полковникови тамошнему карати росказуемъ… яко непослушника кождого карать позволяемъ“… Вищий ступінь це дозвіл карати на смерть — „пану полковникови нашому кіевскому… бы и на горло карати росказуємъ, не чинячи иначей“… За-для вияснення оцього повільного переходу в спеціяльних умовах до грізнішого тону цікаво порівняти кілька універсалів г. Богдана з забороною чинити кривди київському ратушному міщанству, вимагати від нього стації підчас переїзду та різних потрібних речей. Повторення показує, що то було дуже поширене зловживання в відношенню до міщанства, так що доводилось уживати рішучих засобів проти таких переїжджих з різними вимогами та кривдами. Щоб утримати та захистити міщан у випадках, що не припускали проволікання, довелось дати полковникові київському право карати неслухняних на місці, не відсилаючи до гетьманського уряду. Крім того, довелося дозволити карати на смерть і, нарешті, найвища уступка — дати ратуші теж карати „строго, не отсылаючи до насъ (гетьмана)“. Таке надання ратуші права карати козаків треба пояснити лише поширенням зловживань, трудністю з ними вести боротьбу та потребою покласти нарешті цьому край.

III.

В гетьманування Многогрішного та Самойловича вперш виявились ті стремління старшини що-до забезпечення послушенства, які раніш старшина або тримала про себе, або висловлювала неповно, несміливо.

За попередні десятиліття в керуючих колах остаточно закріпився погляд про необхідну потребу забезпечення служби старшини маєтками і усунуто гадки про грошову платню старшині за таку службу.