биці послушенства, обмежуються лише зазначенням — „звыклое, звычайное“, покладаючись на те, що місцева старина легко може бути розшифрована та вияснена на місці, бо пам'ять про минуле ще свіжа в народі. В деяких випадках згадано про розказання землевласника: виходило-б так, що обсяг послушенства заведено згідно з старовиною, а землевласникам дано можливість робити певну послідовність в оддаванню послушенства, зазначати терміни виплати, то-що. З такими розпорядженнями, наказами повинні рахуватись місцеві селяни.
Як бачимо, влада знимала з себе складне завдання установити загальну норму селянських обов'язків по цілій країні. Влада переносила це в місцеві обставини і припускала можливість варіяцій в вирішенню цього питання, по-різному в різних місцевостях. Але, разом із тим така постанова питання обіцяла і деякі труднощі. Не було об'єктивних основ за-для вияснення старовинної норми обов'язків, коли село переходило до нового землевласника і в панськім дворі не залишалось ніяких записів що-до поплатів та робіт місцевого селянства. Було ще джерело відомостей про давні обов'язки селянства, це опитування місцевих старих людей. Але і тут могли бути деякі сумніви. Влада не могла давати своїх представників за-для вияснення на місці, адміністрації ще було обмаль за-для таких виїзних сесій з метою складання інвентарів на місці.
Отже найбільш ініціятиви випадало в цій справі на долю старшини — землевласників. Спираючись на допомогу місцевої адміністрації, до якої центральна влада зверталась з наказами не робити перешкод та трудностей, ці землевласники з нової козацької старшини часто встановляли на ново норми повинностей, мало звертаючи уваги на дійсну старовинну традицію, зміняли, побільшували.
Невигоди такого вирішення справи швидко виявились, коли селяни стали заявляти своє незавдоволення з стану речей.
Незавдоволення людности могло бути більш чи менш активне, виявлялось в неслухняності, в відмові віддавати послушенство згідно з заведеною нормою, давати податки, виповняти роботи. Випадки неслухняности ставали через те частіші і владі доводилось знов у кінці своїх універсалів спинятись детальніш на повній слухняності підданих до державців наданих сіл.
Настрої селянства і тактична стриманість старшини задержували по місцях темп заведення послушенства селян в повнім його обсязі, обережні виявляли в таких справах нахил до певної повільної послідовности, починаючи від обмеженого більш чи менш послушенства. Така політика старшина задержалась і в пізніші часи і приміняли її там, де не хотіли турбувати селян великими вимогами та спокушати до переходу. Заведення слобідок як-раз дає досить прикладів такої повільности в зазначенню норм послушенства, починаючи з найменшої норми на перші роки.
