торі. В унів. Хвед. Кандибі, зн. в. т., читаємо про людей, яких поосідало хат з 20 коло його хутора: всі вони повинні бути послушні як до воження дров, так до кошення і притягання сіна (Генер. сл. Н. № 84).
Подібну-ж обережність та повільність у встановленню норми обов'язків бачимо і в инших випадках. Такий зразок маємо в справі в. т. Василя Романовича з селянами с. Случка пол. Старод. Користуючись з свого перебування на службі з спеціяльним дорученням („на коммисіи“), Романович випросив у гетьмана такого наказа, щоб селяни случковські поорали на озимину чвертку поля його в тім селі та все „попорали що до полевой работизни належит“. Гетьман на це згодивсь і полковник стародубський у листі своїм про це повідомив селян — „войте случковскій, со всѣми тамошними тяглими людми“. При тому полковник поставив справу трохи ширше ніби на основі обмеженого територіяльно послушенства. Все, що накаже п. Романовичева зробити на згаданій чвертці поля, повинні селяни зробити без усякої противности. В пізнішім універсалі ми читаємо про гетьманське призначення с. Случка „для послушанія“. Так закінчилось оце повільне заведення послушенства, починаючи з обмеженої його норми на перший час[1].
Заборона захоплювати землі більш чи менш ясно вплітається в надання. Все, що досі було зайнято з складу маєтку, повинно бути повернено і в дальшому місцева адміністрація повинна охороняти державцю від подібних захоплень земель.
Надання селянського послушенства звязано з аналогічними заборонами. Посполиті певного села повинні всі виповняти звичайне послушенство без всякої вимови та непокори. Але гетьманська влада, видаючи універсали, знала з скарг, що може бути инша причина невиконання послушенства, не тільки непокора. Місцева адміністрація не раз вимагала з селян послушенства на свою користь. Практика досить рано завела призначення людей до послуг адміністрації, сотникам, полковникам. Таке призначення до послуг повинно стояти в тіснім звязку з службовими обов'язками урядовця, але в дійсності не раз переходили через оцю границю, доручення службового характеру переплітались з дорученнями характеру господарського. Бувало так, що до послуг урядовця призначали кілька селян з певного села, відокремлюючи таких селян з загальної маси людности. Так знаємо, що для п. Кандиби було відокремлено в селі Семяновці кілька хат і вже війт, як і старшина місцева, не повинен притягати оцих відокремлених до звичайних посполитих тягарів; в своїм селі становлять оці кілька дворів зовсім окрему групу. Таке надання до послуг кількох люду в селі або на хуторі привчали старшину до того, що вона і сама — без гетьманського дозволу та наказу притягала людей до послуг службового чи то загального характеру. Такі випадки викликали скарги і гетьманська влада в своїх універсалах
- ↑ Генер. сл. Стародуб. п. № 238, 239.
