не можуть обійтись без зазначення, кого саме мають на увазі оці накази про виконання послушенства.
В справі про норму послушенства, уряд став на ґрунт старовини: мова йде про звикле, звичайне послушенство згідно з старими звичаями. Полегшило-б справу, коли-б можна було спертись на старовину і в питанні про контингент тих, що несуть послушенство, але в складі селянства зайшли великі зміни і через те на старину покликатись було неможливо, не можна було сказати — ті, що раніш віддавали послушенство згідно з старими звичаями.
Людність, що віддає послушенство, можна було зазначити як певну окрему групу. Так ми маємо зазначення в універсалах — зъ отбиранемъ отъ тяглихъ людей повинностей (Генер. Сл. Черн. п. № 144), жителѣ въ томъ селѣ тягліи мешкаючіе (Генер. Сл. Н. № 169), войтъ зась тамошній зо всѣми мужами (Черн. № 77 пор. № 112): бачимо вагання що-до заведення сталого постійного терміну за-для зазначення групи тих, що дають послушенство. В тих-же універсалах г. Многогрішного маємо кілька разів — войтам і громадам, войт з громадою своєю, войт зо всею громадою — без дальшого пояснення, очевидно термін — громада — прикладали до зазначення як-раз тих, що давали послушенство своїм державцям. Пізніш в універсалах Самойловича бачимо ніби частіш термін посполитих, який залишається і в універсалах дальших гетьманів.
Инший спосіб зазначення тих, що дають послушенство, це виключення з загальної людности села — козаків, які послушенства не дають. В універсалі г. Многогрішного знаходимо якось — „а жителѣ въ томъ селѣ, кромѣ козаковъ, мешкаючіе, абы звичайное“… В універсалі г. Самойловича є відокремлення ґрунтів козацьких з загального комплексу ґрунтів — „и всякие пожитки зъ нихъ, опричъ козацкихъ грунтовъ, въ нихъ знайдуючихся, для вспартя уставичнихъ потребъ“… Коли йти таким шляхом, нема потреби витворювати спеціяльного терміна за-для зазначення групи тих, що дають послушенство, бо досить виключення козаків — всі люди певного села, виключаючи лише козаків, повинні бути послушні державці. Термін — тяглі — який передавав як-раз цей бік — виконання повинностей — далі майже не уживано в універсалах. Термін — посполиті — такого відтінку виконання обов'язків не має.
Контингент тих людей, що несуть послушенство, особливо часто змінявся в часи перших гетьманів. Манастирське село, на яке випросили гетьманське надання та царську грамоту, не виявляло з себе щось постійне та стале. Боротьба захоплювала людність. Селянство вважало, що всі давні права скасовано повстанням, „шаблею козацькою“, не рахувались з давніми своїми обов'язками, переставали їх виконувати, як виконували раніш. Частина прилучилась до війська гетьмана Богдана, частина залишилась на селі, працюючи на своїм господарстві та відмовляючись від звиклого послушенства попереднього часу. На нагадування про виповнення послушенства, однаково відповідали, що записані до козацтва і через те нести послушенство на користь манастиря не повинні.
