подимного з Київського воєводства[1], в Баришполі показано димів (дворів): на ринку 10, по улицях 20, бідних (nędznych chałup) — 40, священика — 1, ремісників 3, всього 74 двори. Вже тоді помітний у людности й певний нахил до торговлі: бачимо ринок, ремісників; це стверджує й грамота від року 1629, що її дав король Софії Данилович (до неї, відколи, р. 1620, помер її батько Ст. Жолкевський, перейшло староство), в якій в Баришполі дозволяється провадити двічі на тиждень торги й двічі на рік — ярмарки.
Далі м. Баришпіль на деякий час трохи занепадає: це сталося через те, що р. 1630 на нього напали й спустошили козаки на чолі з Тарасом.
Коли вибухло повстання Хмельницького, залежність Баришполя від польського уряду кінчається й натомість ми бачимо в Баришполі сотенний уряд сотника війська, спочатку його королівської милости, згодом його царської величности, Запорозького.
За Руїни Баришпіль кілька разів ставав тереном боротьби між московським, польським та козацьким військом. Ми не спинятимемось тепер на цьому докладніше, скажемо тільки, що навіть ще наприкінці XVII в. Баришполю доводилося підтримувати вали й укріплення, відбиваючи татарські наскоки. Але з початків XVIII в. вага Баришполя, як опірного пункту зменшується і він починає жити спокійнішим життям, аналогічним до життя инших міст Гетьманщини.
Нам треба ще коротенько спинитися на характері міста Баришполя. Ми вже бачимо, що за часів литовсько-польських, а далі й козацьких (переважно у другій половині XVII в.) Баришпіль мав досить значне адміністративне, почасти навіть і воєнне значіння. Звідси керує своїм староством Баришпільський староста, а пізніше сотник Баришпільський своєю сотнею, керує не тільки як адміністратор, але й як військовий командир. Разом із тим Баришпіль набуває поволі також і значіння торговельного осередку. Ми бачимо вже на початку XVII в. тут ярмарки й торги, а в XVIII в. торговля й промисел де-далі більше зростають. Правда, в зайняттях людности хліборобство ще відграє певну ролю. Ми не спостерегаємо виразно цього, правда, за часів литовсько-польських, але після революції Хмельницького людність, можна гадати, інтенсивніше береться до хліборобства й воно починає на деякий час відгравати чималу ролю в засобах до життя людности[2].
Поволі класова диференціяція серед козацтва зростає, і це призводить до того що великі земельні маєтки скупчуються у старшини, а рядові козаки і поспільство збезземелюються.
- ↑ Арх. Ю. З. Р., ч. VII, т. І. с. 365 Źr. dz. (Jabłonowskiego), т. XX (в. 2), с. 69.
- ↑ За це промовляє хоч-би й те, що до 1648 р. акти міського уряду здебільшого говорять про продаж земель (нив) часто особам не місцевим, а почасти й зайшлій шляхті. Од 1648-го року продаж мало не цілком зникає і трапляється тільки купівля ґрунтів, що залишаються без власників (гроші платять звичайно на церкву). А від XVIII в. знов людність убожіє, і кінець-кінцем, під тиском од кредиторів, знов починав спродувати свої ґрунти — цим разом вже мало не виключно старшині козацькій.
