Син генерального хоружого Івана Сулими Семен був гідний свого атька. Як і батько, він розпочинає свою кар'єру вірною службою Москві, беручи участь у походах. Перед російським урядом Семен Сулима хоче добре зарекомендувати себе; це йому пощастило, і вже в 1736 році він дістає листа з похвалою від ландграфа Гесен-Гамбурзького за участь у Кримському поході 1735 р.[1]. За свою ретельність Семен Сулима швидко підвищується по службі: в 1722 році призначається на бунчукового товариша, у 1721 р. займає уряд баришівського сотника, у 1737 р. — обозного Переяславського полку, у 1739 р. указ Ганни Йванівни призначає його на полковника Переяславського полку. На цьому уряді Семен Сулима був увесь час, аж доки помер (1766 р.).
Перші роки обов'язки урядовця Сулима виконував, здається, сумлінно. Виряджуючись у Кримський похід у 1735 році, сотник Сулима дає такого наказа правлінню Баришівської сотні… „а понеже сотня моя безъ командира настоящого остается и слушного правлення нѣкому содержать, того ради предлагаю вам, в сотнѣ моей всякие государственние, полковие, сотенние и кремѣнальние дѣла, як правителям в сотнѣ всей, справляти без жадного умедлѣння, посяжки и остановки. А бить би вам завсегда в трезвости в безхмелии и жадними непотребностями себе не забавлять, но завше всякихъ дѣл зишедшися в ратушу с канцелярією смотреть, единъ безъ другого в судах не засѣдать и судов не творить… и тебѣ жъ би Якиму Антонову, правящему сотнею, завше бить трезвим и всяких дѣл смотрѣть накрѣпко приказую[2].
Але згодом, коли Сулима дістав полковницький уряд, до службових обов'язків почав він ставитися по-инакшому. Вже року 1747 старшина Переяславського полку подає доноса до сенату на Семена Сулиму й обозного Переяславського полку, Семена Безбородька, де каже, що Сулима: а) недбало ставиться до своїх обов'язків — живе в Баришівці і вимагає, щоб до нього надсилали справи для підпису, б) витрачує для особистих справ скарбові гроші, а також матеріяли, призначені для полкової артилерії, в) використовує для особистих справ канцелярських службовців, литаврщиків, сурмачів, а також артилерійських коней[3].
Документи висвітлюють полковника Сулиму більше як господаря, аніж урядника. І справді, перебуваючи на вищезазначених урядових посадах, С. Сулима розвиває широку господарчу діяльність і скупчує в своїх руках чимало маєтностей на Переяславщині. Документи Сулимівського та Мотижинського архівів а також і Румянцівського опису (Баришівської сотні) дозволяють установити як кількість так і розмір маєтностей С. Сулими, а також і засоби надбання. Після того, як спадщину генерального хоружого Івана Сулими (1756 р.) поділено втретє, Семен Сулима здобув у м. Баришівці двір давній з усіма будівлями й підсусідками[4], бровар і воскобійню з пустим плецом, пустий плец
