искони по давнему здешнему малороссійскому обыкновенію називались и називаются мещанамы, и какъ въ городахъ полковихъ, такъ и в сотеннихъ местечкахъ для отправленія по указамъ дѣлъ имѣются канцеріи и ратуши и съ онихъ мещанъ по указамъ и по правамъ, какъ с болшого, такъ і з меншого званія, по выборамъ опредѣляются урядники (и?) искони для всякихъ гражданскихъ порядковъ установлени и утверждени цехи, почему обще всѣ какъ урядникы, такъ цеховіе ремесніе пашенніе и разнимъ купечествомъ бавячіеся и в чужихъ домахъ мещанскихъ живучіе, називаются мещанамы (Стародуб. полк. канц.); в городѣ Полтавѣ обретаючіесь обыватели з давнихъ временъ, тѣ, кои имеютъ торговіе промисли в лавкахъ всякими товари и ходятъ в кримскую и шленскую дороги з своими товари, названі и щисляются мещанами (Полтав. город. старшина).
Коли відокремити ремісників, то в масі міських мешканців розрізняють, як бачимо, оці відповідні дві групі — ті, що займаються купецтвом, та ті, котрі живуть з иншого. У першій групі далі зазначають окремо тих, що мають „лавки“ і в них постійно торгують, та тих, котрі крамниць таких не мають, живуть у місті своїми дворами та їздять по торгові речі по инших містах і звідти собі привозять, чим-би торгувати: про цю другу групу зазначено „протчіе неимеючіе купеческого промисла к ратуши присудствующіе, которіе торгъ имѣют солью, рибою, такожъ и содержують в домахъ своихъ шинки (Полтав. город. старшина); таковіе обиватели, которіе ходять в дороги за солью и рибою и другими подобними симъ товарами, имеются, кои своими дворами живуть и лавокъ не имеютъ и тѣ писани в дворовомъ числѣ в ревизіяхъ кто в какомъ званіи обретается (Маяцький сотник).
Деякі відповіді підкреслюють різницю між багатшими та вбогими. „Прежде сего и нынѣ… знатніе имущественіе и грунтовіе такъ купеческимъ разним промисломъ, яко и ремеслніе ж люде по давнимъ обикновеніямъ називались и називаются мещанами, а кои убогшіе, имѣющіе толко препитаніе з рукодѣлія своего й с паханя земель, прямо називались и нынѣ називаются посполитими, и тѣ, какъ мѣщане бавящіеся купеческимъ промисломъ, такъ и посполитіе к ратушамъ присудствующіе, кои купеческихъ промисловъ не имеютъ, а имеютъ препитаніе рукоделіемъ (Кобеляцький сотник); тѣ писани в дворовомъ числѣ и ревизіяхъ, кто в какомъ званіи обретается и таковіе називаются козаки и посполитіе, смотря по ихъ имуществу, а не по промислу (Маяцький сотник).
Коли це групування людности оперто на прикметі зайнять, то в иншім випадку ми маємо групування оперте на прикметі залежности від магістрату. Прилуцька полкова канцелярія поясняла справу як-раз таким чином. Де в українських містах та містечках існують магістрати та ратуші, вони мають „государственныя грамоты і древніи привилегіи и протчіи крепости албо укази“ на свої права та вольності, вони „состоятъ особимъ правленіемъ и имѣютъ особихъ урядниковъ, яко то войтовъ, бурмистровъ, райцовъ, писаря и протчіихъ чиновъ, управляютъ
