найбільші володільці мали лиш по декілька дворів підсусідків і тому, можна гадати, міщанство м. Баришівки користалося з свого самоврядування. На початку XVIII стол. міщанство тутешнє навіть дістає підтрим од гетьмана. Року 1709 універсал гетьм. Скоропадського повертав до Баришівської ратуші с. с. Селичівку і Морозівку, що був відібрав від Баришівки гетьм. Мазепа. „Ми теди гетман, респектуючи на тое мѣсто Баришевку, до того, уважаючи на неменшие того мѣста расходи и тяжары, яко тие двѣ селѣ Селичовку и Морозовку в первобытное городови Баришовцѣ для частых мѣских расходов въ помощъ владѣніе приворачиваемъ, так пилно мѣти хочемъ и рейменторско грозно приказуемъ, аби ни самъ пан полковникъ Переяславскій, старшина полковая; сотникъ, атаманъ Баришовскій, въ владѣнію тыхъ селъ и въ отбираню зъ нихъ до мѣста належныхъ послушенствъ и повинностей, и нихто инший имъ войтови и мѣщанамъ Баришовскимъ не смѣли и не важилися жадной найменшой чинити перешкоди и препятия“[1]. Але, як видко, полк. Переяславський Томара відняв від ратуші Селичівку й Морозівку, причому Морозівку віддав панові Макгеровському, а посполитих Селичівки посадив на чинш. І тому гетьман Скоропадський знову видав універсал у 1717 р. „запобѣгаючи, жеби тое мѣстечко Баришевка, яко на шляху найдуючоеся, одъ многихъ притворяемихъ трудностей и тяжестей и безпрестаннихъ сѣмо и овамо ездаковъ, не пришло въ разореніе… село Морозовку зъ приналежитостю его и на чиншѣ въ немъ, тако жъ и в селѣ Селичовкѣ, покойнимъ паномъ Томарою опредѣленнихъ людей, въ первобытное городови владѣніе привертаемъ и симъ нашимъ унѣверсаломъ стзержаемъ, такъ рейментарско жадаемъ и грозно приказуемъ абы ни самъ панъ полковникъ Переясловскій, особливе и сотникъ Баришовскій и нѣхто иншій вишъреченому войтови и мѣщанамъ тамошнимъ въ отбиранъю зъ нихъ до мѣста належнихъ послушенствъ и повинностей не смѣлъ и не важился жадной найменшой чинитя перепони й трудности. Варуемъ однакъ тутъ же под срокгимъ вонсковимъ каранемъ, абы войтъ Баришовскій и иніе урядники людей тихъ до своихъ якихъ домовихъ не притягали роботизнъ“[2]. Універсал 1719 р. виданий на заяву баришівських міщан про їх збідніння, „поносячи чрезъ прошедшіе многіе лѣта немалие трудности и нестерпимие долегливости, то одъ уставичной драгунской станцій, то одъ непрестаннихъ денно и нощно въ ихъ городку, яко на шляху обрѣтаючомъся, бываючихъ ездаковъ дѣючиеся, одъ чого и ратушъ ихъ въ знатное прийшла оскудѣніе виданемъ рознихъ проежджаючимъ истнихъ и питнихъ рѣчий“… Скоропадський визначає Бари- шівській ратуші 100 талярів покуховного щорічно[3]. Зовсім инший стан міщан баришівських бачимо у 1750—60-х роках. Як подає Рум'янцівський Опис, уже всі міщани баришівські були записані посполитими Сулими, тільки 8 родин з них записали себе, що вони „званія мѣщанского“, але ці всі родини прийшлі — з Київа, Переяслава, Ніженя. Як
