таких «бутів» та «товмачів» можна вважати нижчою ланкою в дипломатичній службі на Україні в роки визвольної війни.
Особливо важливу роль у проведенні в життя зовнішньої політики відігравали посли. Широкі дипломатичні зв'язки, складність міжнародних відносин вимагали значної уваги в справі підбору людей для виконання посольських завдань. І у цьому особливо яскраво виявились класові тенденції правлячої верхівки.
В середині XVII ст. в дипломатичній практиці, наприклад в Росії, існувала певна система дипломатичної служби. Залежно від завдань, які ставилися перед посольством, від значення держави, до якої воно посилалось, а також від урочистості, якої хотіли надати місії, визначався склад посольства. Були «посли великі», «легкі посли», посланники. Нижчий ранг дипломатичної служби становили «гінці» і «посланці»[1].
На Україні такого поділу не існувало. Терміни посол і посланник вживались як рівнозначні. Так, наприклад, Бурляя і С. Мужиловського, що весною 1653 р. мали завдання через Росію проїхати в Швецію, в гетьманському листі одночасно називають послами і посланниками[2]. Таке «змішування» термінів мало місце і по відношенню до іноземних дипломатів. В листі гетьмана (від 26 листопада) 1649 р. царю Григорій Неронов, що приїхав на Україну, називається посланцем, а в листі путивльському воєводі 31 грудня того ж року — послом[3]. Ознайомлення з матеріалами дає підстави твердити, що частіше вживався термін посол. В документах латинською мовою іноземні та українські посли визначаються словом «legatus»[4].
Нижчою ланкою дипломатичних службовців на Україні були гінці, які надсилалися з листами, але не мали повноваження вести переговори[5]. Ще нижчою, а може рівнозначною з гінцями, ланкою в дипломатичній службі були вже згадувані товмачі-бути.
До нас не дійшли документи, в яких би визначались добір та завдання послів. Але практика, яка існувала, дозволяє висвітлити ряд питань. За браком місця спинимося коротко лише на деяких з них.
Керівник Військової канцелярії І. Виговський тричі очолював посольства: в кінці 1648 р. в Трансільванію[6], літом 1652 р. в Молдавію у зв'язку з одруженням Тимоша Хмельницького з
- ↑ С. А. Белокуров, О посольском приказе, стор. 67.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. III, стар. 256—257.
- ↑ Там же, т. II, стор. 293, 298.
- ↑ «Документи Богдана Хмельницького», стор. 84—85, 91, 120 та ін.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 478; ЦДАДА, ф. Сношения России с Крымом, 1651, спр. 7, арк. 3.
- ↑ М. Кордуба, Між Замостєм та Зборовом, ЗНТШ, т. 133, стор. 39.
