Перейти до вмісту

Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/106

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дочкою господаря В. Лупула[1] і українське посольство під час переговорів під Жванцем восени 1653 р.[2]

Найчастіше у посольствах брав участь полковник Селуян Мужиловський. Він був першим послом України в Росію в січні—березні 1649 р.[3] В кінці того ж року їздив послом в Литву до Я. Радзівілла[4], в 1651 р. до Туреччини, але був перехоплений польськими властями і два роки перебував в'язнем[5]. Вже згадувалося, що весною 1653 р. він разом з К. Бурляєм мав завдання через Москву проїхати в Швецію.

Про походження С. Мужиловського немає відомостей. М. Костомаров висловив думку, що він український шляхтич, брат його був відомим православним оратором («казнодієм») і полемістом[6]. Можливо, це твердження потребує поправки. В одному з листів С. Мужиловський себе іменує «Селуян Андреевич, козак Войска Запорожского»[7]. В Черкаському полку в сотні Маркова в реєстрі 1649 р. Значиться козак Андрій Мужиленко[8]. Можливо, що С. Мужиловський був родичем цього козака. Про те, що С. Мужиловський належав до козацтва, свідчить і те, що вже в 1648 р. він був полковником, тобто заслуженим козаком. Те, що гетьман послав у Москву першим послом саме Мужиловського, свідчить про їх близькість і про те, що вони були однодумцями. Записка про перший рік визвольної війни, подана ним російському уряду, свідчить про високий інтелект Мужиловського. Разом з тим Мужиловський був діячем, який міг наполегливо добиватися виконання покладеного на нього завдання. Очевидно, його часта участь в посольствах і очолювання їх не є випадковістю. Кам'янецький староста П. Потоцький 2 червня 1651 р. писав М. Потоцькому, що під Плоскіровом (Проскуровом) його роз'їздам вдалося захопити посла молдавського, що їхав до Хмельницького, і С. Мужиловського, якого називає секретарем Виговського[9].

Друге місце за кількістю участей у посольствах займає військовий суддя Самійло Богданович Зарудний. Теж козак за походженням, він відіграв важливу роль під час Корсунської битви. Зарудний очолював посольство в Росію 1652 р.[10], до Туреччини 1653 р.[11], брав участь переговорах під Жванцем в листо-

  1. ↑ ЦДАДА, ф. Сношения России с Польшей, 1652, столб, la, арк. 169.
  2. ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. III, стор. 391.
  3. ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 85—102.
  4. ↑ Там же, стор. 282.
  5. ↑ Національний інститут ім. Оссолінських у Віроцлаві, шифр 5656/П, рулон 3, арк. 178.
  6. ↑ Н. Костомаров, Гетманство Юрия Хмельницкого, стор. 138.
  7. ↑ ЦДАДА, ф. Сибирский приказ, «Разбитые столбцы», № 273—287.
  8. ↑ «Реєстр…», стор. 44.
  9. ↑ Національний інститут ім. Оссолінських у Вроцлаві, шифр 5656/П, рулон 3, арк. 178.
  10. ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. III, стор. 244—247.
  11. ↑ Там же, стор. 299.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Історичні_джерела_та_їх_використання._Вип._1_(1964).djvu/106&oldid=558588