та IX—X ст., більшість дослідників твердить про майже повне зникнення монетного металу з обігу в цей час. Правомірність цього висновку здається настільки очевидною, що ніхто не робить навіть найменшої спроби хоч якось обгрунтувати його, очевидно, вважаючи, що час обертання монети загалом мусить співпадати з часом її надходження, а останній — з часом карбування гих монет, які були об’єктом торговельних операцій.
Але ця.передумова є в корені невірною, і, вважаємо, настав час нарешті рішуче відкинути її. Завдання дослідження потребує вироблення таких методів, які справді допомогли б відтворити реальну картину історії монетного обігу на території нашої країни. У зв’язку з цим насамперед треба підкреслити принципову різницю між становищем, коли у грошовому обігу використовуються монети власного, місцевого виробництва, і становищем, коли у обігу знаходиться переважно (чи навіть виключно) монета чужоземна. Не можна ті методи, якими оперують дослідники, скажімо, історії грошового обігу у Римській імперії чи у Візантії, або навіть у містах Північного Причорномор’я, механічно переносити на вивчення економічної історії «варварських» (в тому числі і східнослов’янських) племен.
Починати тут доводиться здалеку і, насамперед, з оцінки самого матеріалу, тих конкретних знахідок, які є об’єктом дослідження. Головним при цьому є проблема їх датування.
Дата на монеті засвідчує лише час випуску її у світ. Але археолог має справу не з монетою, а із знахідкою монети, що далеко не одне й те саме. Дата випуску монети має абсолютне значення для нумізмата, тобто для дослідника, що вивчає історію монетної справи, але не для історика, який має справу з розвитком грошового обігу. Очевидно, немає потреби спеціально доводити, що теоретично кожна монета могла потрапити в землю через який завгодно час після свого виходу в світ; скажімо, монета II ст. могла бути закопаною в землю (або просто загубленою) не лише в III—IV, а й у X, XV або XX ст. Тому проблема датування монетних знахідок є проблемою цілком реальною і актуальною і до того ж досить складною; принаймні в деяких випадках.
Сказане, безперечно, стосується і наших, східнослов’янських знахідок римських монет. В археологічній практиці у нас ці монети широко використовуються як основа для датування: досить знайти на поселенні чи в похованні, скажімо, денарій когось з Антонінів, щоб це поселення чи поховання було «точно» датоване II (в крайньому випадку II—III) ст. н. е. Відзначимо, до речі, що -саме на цьому грунті базується неправильне датування черняхівської культури часом не пізніше рубежа IV—V ст.: дослідники неправомірно змішують час припинення надходження нових римських монет на територію поширення культури з часом зникнення самої культури. Однак насправді
