Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/161

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

думка здається цілком правдоподібною і добре узгоджується з гіпотезою В. JI. Яніна.

Можна твердити цілком впевнено, що протягом V — VII ст. східні слов’яни не припиняли грошового обігу і що причини, які на початку нашої ери зумовили виникнення останнього, не зникли в середині І тис. н. е. і продовжували діяти в цей час не менш активно.

Епоха середини І тис. н. е. в історії східних слов’ян була насичена бурхливими подіями — упертою боротьбою з Візантійською імперією, слов’янською колонізацією Балканського півострова і т. п. Ці події мали неабияке значення щодо можливостей переміщення грошових цінностей з Візантії на північ, на територію «варварських» племен. Серед тих дуже нечисленних монет VI — VII ст. н. е., які трапляються на східнослов’янських землях, бачимо монети візантійські і іранські. Відзначимо, що монети VI — VII ст., знайдені на території сучасної УРСР, іноді входили до складу скарбів, і то найбагатших, як, наприклад, Перещепинського.

Римські монети потрапляли до східнослов’янського суспільства переважно »в результаті торгівлі наших предків з римськими провінціями. Ця торгівля практично припинилася в III ст. н. е., а в V ст. стала зовсім неможливою. Жодних свідчень про торговельні відносини слов’ян з Візантією чи, тим більше, з Іраном в VI — VII ст. ми не маємо. Якщо візантійські чи іранські монети все ж таки потрапляли сюди, то причини цього були зовсім іншими і зв’язані не стільки з економічними, скільки з політичними відносинами.

VI — VII ст. — епоха Балканських війн, епоха широкого наступу східних слов’ян на візантійські володіння. Протягом III —  IV ст. слов’яни («в тому числі й східні) заселили землі на північ від Дунаю, а на початку VI ст. розпочали наступ на Балкани[1]. Перша половина VI ст. була ознаменована безперервним ланцюгом слов’янських вторгнень у балканські володіння імперії, які спочатку мали сезонний характер: за свідченням Прокопія, вперше на зиму в 'межах імперії слов’яни залишилися під час війни 550 — 551 рр.[2] У другій половині VI ст. і протягом усього VII ст. здійснювалася слов’янська колонізація балканських земель (та й не тільки Балкан), але й в цей час слов’яни, безперечно, не втрачали зв’язків з своєю батьківщиною.

Матеріальними слідами активного руху слов’ян проти Візантії і є знахідки дорогоцінних речей візантійського виробництва, що траплялися на корінних слов’янських землях (скарби типу

  1. М. Ю. Брайчевский, К историй расселения славян на византийских землях, Византийский Временник, т. XIX, М., 1961.
  2. Procopii, De bello gothico, III, 40, 33.