Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/85

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


рені умови для дальшого розвитку країни, народу. Але існуючий феодальний лад не був ліквідований. Відбулася тільки заміна одних порядків іншими, (більш прогресивними, ніж ті, що були при іноземних загарбниках. Залишився недоторканим поділ суспільства на антагоністичні класи-стани — експлуататорські та експлуатовані.

З самого початку визвольної війни, після вигнання польських загарбників, державна влада опинилася в руках козацької старшини, найбільш заможної, експлуататорської частини населення. В силу історичних обставин козацтво стало привілейованим станом. Його становище гарантувалось різними угодами, статтями, грамотами, спочатку польського короля, а потім російського царя. Але не все козацтво в однаковій мірі користувалось цими привілеями. В першу чергу ними користалась козацька старшина, яка увібрала в себе і ту шляхту, що залишилась на Україні. Ще до повстання старшина мала деякі військово-адміністративні права. В ході війни ці права розширились. Проявилась також феодальна суть тенденцій старшини.

Українська державність склалася в роки війни як республіка. Цю рису її відзначали і сучасники. Наприклад, венеціанець Альберто Віміна ототожнював порядки в українській державі з простотою звичаїв та управління в древній Спарті, підкреслюючи силу влади гетьмана та одночасно республіканський характер ладу[1].

Характеризуючи українську державність, треба виходити з твердження В. І. Леніна, який писав, що в епоху феодалізму державні організми за формою могли бути республіками, або монархіями, але їх класова суть від цього, не мінялась[2]. Українська держава не являла собою демократичної республіки. Це була олігархічна республіка, в якій вся влада зосереджувалась в руках старшини на чолі з гетьманом. Державні справи вирішувала невелика група людей, зв’язаних не тільки класовими, а навіть родинними зв’язками..

На Україні, як і в інших країнах, не весь пануючий клас брав однакову участь у державному управлінні. Законодавча та виконавча влада належала верхівці козацької старшини. В документах є свідчення про старшинську раду при гетьмані, що складалась з вузького кола людей — військової (генеральної) старшини — писаря, обозного, судді, осавулів. Ці старшини в роки війни вже не обирались, а призначались гетьманом. Якщо генеральна старшина постійно перебувала в гетьманській резиденції, то полковники для розв’язання важливих питань викликались в кожному окремому випадку, здебільшого при об-

  1. Журн. «Киевская старина», 1900, январь, стор. 74—75.
  2. Див. В. І. Ленін, Твори, т. 29, стор. 428.