Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


говоренні питань взаємовідносин з іншими державами[1]. Лише у виняткових випадках до старшинської ради залучались і «старі козаки»[2]. Збиралася старшинська рада під головуванням гетьмана, рішення ухвалювались більшістю голосів. Згадуваний посол з Венеції Альберто Віміна називав старшинську раду «суворим сенатом»[3]. Ця інституція мала свої характерні риси, відмінні від аналогічних установ в інших країнах того часу.

В усіх випадках коло старшини, яка брала участь у вирішенні важливих державних справ, в тому числі і зовнішньої політики, було дуже вузьким. Лука Григорович — лікар, учасник походу української армії під Збараж, перейшовши на службу в Росію, у вересні 1649 р. заявив, що він був у Чигирині «у гетьманських советников, которые 'при нем, гетмане, живут и гетманскую мысль ведают, у гетманского щурина Павла, да у гетманского ж зятя Павла ж, да у полковника Прокопа, да у брата его, полковникова, Грицька, да у есаула войскового Миска, да у лутчего полковника и советника гетманского у Федора Вешняка, который был у тебя, государя на Москве, да у гетманских двух писарей у Александра, да у Семена Тихова — те де все люди ему, Луке, знакомы и до него добры, что они гетманской мысли ведают...»[4]

Проте навіть це досить вузьке коло людей складалося частково з родичів гетьмана. Список можна поповнити ще кількома іменами. До числа близьких гетьманові людей належав генеральний обозний Іван Чернята, який за своїм положенням у війську вважався правою рукою гетьмана[5], Іван Виговський — військовий писар, який відігравав важливу роль у дипломатичних справах, осавул Демко Лісовець та ще кілька осіб.

В документах періоду визвольної війни збереглися висловлювання рядових козаків про характер управління на Україні. Наприклад: «Хмельницький радиться лише з кількома своїми людьми», «Хмельницький ні з старшиною, ні з черню ніде не радиться. Сам і управляє з Виговським»[6]. Навіть не з усіма полковниками гетьман радився. Російські посли, перебуваючи на початку 1650 р. у Варшаві і збираючи відомості про події на Україні, записали в своєму статейному списку: «А полковники де Матвей Гладкий, и Нечай, и Кривонос (син Максима Кри-

  1. «Жерела до історії України—Русі», т. VI, стор. 6—7; A. Grabowski, Ojczyste spominki, t. II, Kraków, 1845, стор. 117—118; Jakuba Michałowskiego, Księga parnię tnicza, Kraków, 1864, стор. 399; «Воссоединение Украины с Россией», т. II, М., 1953, стор. 106.
  2. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 352—353.
  3. Жури. «Киевская старина», 1900, январь, стор. 70.
  4. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 280.
  5. Там же, стор. 112.
  6. Національний інститут ім. Оссолінських у Вроцлаві, шифр 5656/П, рулон 2, арк. 143, 152.