Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

писарі були шляхтичами, але вихідцями із заможних сімей, зокрема духовенства. Про Михайла Гунашевського, наприклад, відомо, що він напередодні війни закінчив Замойську академію, був висвячений «клириком, наддіаконом»[1].

Згадані та інші писарі не тільки готували дипломатичні документи, але їздили в складі посольства, про що мова йтиме далі.

У Військовій канцелярії зберігались документи дипломатичного характеру — договори, привілеї і листування[2]. Все це було у розпорядженні військового писаря[3]. Але є дані, що деякі документи зберігались у самого гетьмана. Можливо, що то були новіші, тільки-но одержані документи. Так, під час переговорів з російським посланцем Арсенієм Сухановим у 1650 р. гетьман для доказу своїх тверджень почав «перебирать в зепи грамотки и той не нашол, сказал: у писаря»[4]. Під час походу гетьман брав з собою деякі важливі дипломатичні документи на випадок переговорів тощо. Після битви під Берестечком до рук польського уряду попала шкатулка, а в ній оригінали умови під Зборовом, привілеї козацтву, документи від князя трансільванського, турецького султана, кримського хана[5].

Важливі дипломатичні документи, які за вказівкою гетьмана складалися у Військовій канцелярії, свідчать про рівень дипломатичної служби на Україні, про практику і прийоми, що усталилися в ході визвольної війни.

Посол, посольська місія ставали тоді повноваженими, коли одержували підписаний гетьманом лист, адресований главі відповідної держави чи уряду. Збереглася значна кількість таких гетьманських листів[6]. Термін «лист» офіціально вживався на Україні для визначення дипломатичної переписки на відміну від документів, що виходили з Військової канцелярії і стосувалися внутрішніх справ (універсал[7], наказ). В листуванні з ро-

  1. ↑ Акты, относящиеся к истории Западной России, т. V, стор. 77.
  2. ↑ Про це детальніше див. I. Крип’якевич, До історії українського державного архіва, ЗНТШ, т. 134-135.
  3. ↑ І. Виговський, користуючись своїм становищем, в порядку інформації передавав російському уряду ряд документів-оригіналів з умовою їх повернення до Військової канцелярії. Він робив це, як заявляв російським послам, без відома гетьмана. Див.: «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 154; т. III, стор. 363—354.
  4. ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 189.
  5. ↑ «Жерела…», т. XVI, стор. 129; A. Grabowski, Ojczyste spominki, t. II, стор. 81; його ж, Starożytnośti historyczne, Kraków, 1840, t. І, стор. 329, 333.
  6. ↑ Тепер всі відомі листи опубліковано у збірнику «Документи Богдана Хмельницького», К , 1961.
  7. ↑ Іноді листом називався також універсал (див. «Документи Богдана Хмельницького», № 15, 39, 89).
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Історичні_джерела_та_їх_використання._Вип._1_(1964).djvu/90&oldid=258639