ла до того, що велика частина важливих джерел через неупорядкованість лишалася недоступною для дослідників, не говорячи вже про те, що охорона їх в таких умовах абсолютно не забезпечувалась. Правда, після 1932 р., коли закінчилася реорганізація архівних установ, ЦАУ УРСР зробило деякі спроби навести порядок в упорядкуванні архівних матеріалів. Але вони були малоефективними. Велика частина документів лишалася невпорядкованою аж до Великої Вітчизняної війни.
З утворенням обласної системи управління мережа архівних установ стала більш-менш чіткою. В обласних центрах республіки створено архівні управи з адміністративними функціями і обласні історичні архіви (в основному на базі колишніх крайових історичних архівів) з функціями концентрації, обліку, науково-технічної обробки та науково-практичного використання документальних матеріалів, а також експертизи, а в районах і містах — райміськдержархіви. Створено було два воєнних державних архіви — у Києві і Харкові. Крім того, утворювалося шість центральних архівів: Центральний державний архів, Центральний архів революції, Центральний архів праці, Центральний архів давніх актів (усі у м. Харкові), Центральний архів кінофотодокументів, Центральний державний архів давніх актів (обидва у м. Києві) та Центральний державний архів у Молдавській Автономній РСР. Такою була мережа архівних установ на Україні після переходу на обласну систему управління. Майже без змін залишалася вона до Великої Вітчизняної війни. Незначні зміни відбувалися при утворенні нових областей та у зв'язку з переходом у 1938 р. архівних установ у систему органів Народного комісаріату внутрішніх справ, у складі яких вся архівна система перебувала до 1958 р., коли вона перейшла у підпорядкування Ради Міністрів УРСР.
Усі архівні установи на Україні починаючи з 1932 р. і до переходу в органи НКВС займалися, по суті, упорядкуванням архівних фондів. Велика робота велася і по лінії передачі непрофільних фондів із архіву в архів всередині республіки і за її межі. У цей же період архівісти України провели широке вилучення непотрібних матеріалів з архівних фондів. Багато робилося для організаційного зміцнення низової ланки державних архівів міських і районних. Основним завданням було зібрати до цих архівів документальні матеріали про соціалістичні перетворення в місті і на селі, а також документи про соціальні зрушення та культурне будівництво.
Важливим завданням у цей час було забезпечити архівні установи кваліфікованими кадрами, які могли б вести наукову і методичну роботу. Готувалися вони тоді лише в Московському історико-архівному інституті. Цей інститут не міг забезпечити фахівцями усі архівні установи Радянського Союзу, бо за рік він випускав не більше 50 спеціалістів-архівістів. Проблему кадрів
