в архівній системі на Україні в цілому не було розв'язано, що, безперечно, негативно позначалось на виконанні завдань, які стояли перед архівними установами. Це, передусім, негативно відбивалося на стані архівних матеріалів, не давало змоги проводити правильне, широке науково-технічне упорядкування і використання їх. Не забезпечувалося і кваліфіковане науково-методичне керівництво архівною роботою. Обмін досвідом між архівними установами республіки не проводився.
На 1 січня 1938 р. в архівах України (крім міських і районних архівів) зберігалося 57 722 фонди (дореволюційних 13 059 і пореволюційних — 44 663), в яких містилося близько 24 млн. одиниць зберігання. У міськрайархівах на 1 січня 1938 р. зберігалося 21 812 фондів (з них дореволюційних 1297) із загальною кількістю одиниць зберігання близько 5 млн.[1] Отже, не рахуючи документальних матеріалів відомчих архівів, напередодні Великої Вітчизняної війни у державних архівах знаходилося понад 30 млн. одиниць зберігання.
Черговим невідкладним завданням архівних установ України було приведення у належний порядок усіх документальних матеріалів у державних архівах. Цю важливу і необхідну роботу перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз.
У грізні для країни дні радянські архівісти присвятили себе благородному завданню. Вони доклали багато енергії й сили, щоб зберегти для майбутніх поколінь цінні документальні скарби народу. З перших днів Великої Вітчизняної війни архівісти України, не покладаючи рук, упаковували, навантажували і відправляли архівні матеріали у східні райони нашої країни. Півтора мільйони одиниць зберігання було вивезено з України в Златоуст, Актюбінськ, Шадринськ, Ульяновськ, Ката-Курган, ст. Алгу, Балашов та Омськ[2]. Деякі архіви самі, залежно від обставин воєнного часу, евакуювали свої матеріали на Кавказ та у інші місця Радянського Союзу.
Перед архівними працівниками постало багато організаційних труднощів і турбот. Необхідно було оперативно заміщати тих архівістів, які пішли на фронт. Величезну роботу потрібно було провести, щоб розмістити в нових районах евакуйовані матеріали і організувати хоча б елементарну, найнеобхіднішу охорону та зберігання їх у не пристосованих для цього приміщеннях. Все це лягло на плечі архівістів, здебільшого людей похилого віку, жінок або інвалідів, які, не рахуючись ні з станом свого здоров'я, ні з матеріальною скрутою, проводили надзвичайно велику і тяжку роботу.
Велика Вітчизняна війна викликала значний інтерес до воєнного минулого нашої Батьківщини, до боротьби нашого наро-
