ду з іноземними загарбниками на різних історичних етапах. Військові фахівці, історики, письменники, журналісти почали піднімати документальні матеріали з історії утворення російської армії, розвитку воєнної науки і мистецтва, про наших великих патріотів — полководців, прославлених воїнів та партизанів.
Наукові установи нашої країни, що займалися дослідженням і публікацією історичних документів, і в першу чергу історики-архівісти, почали працювати в цьому напрямі. Вони підготували і випустили в світ ряд документальних збірників, публікували у газетах та журналах окремі історичні документи, готували передачі різних матеріалів на воєнну тематику по радіо, знаходили ефективні форми агітаційно-пропагандистської роботи, організовували тематичні виставки тощо[1]. Під час війни публікувались ленінські документи періоду громадянської війни, документи Вітчизняної війни 1812 р., документи Семирічної війни (рапорт фельдмаршала Апраксіна про Грос-Егерсдорфську битву 20 серпня 1757 р.[2], текст капітуляції Берліна 9 жовтня 1760 р.[3], рапорт ген. Чернишова ген. Фермору з табору під Берліном від 28 вересня 1760 р.[4]). Ці документи без зайвого коментування викривали гітлерівський міф про непереможність німецько-фашистської армії. Публікації окремих документів на першому етапі війни мали велике значення для виховання радянського патріотизму як серед населення, так і у військах.
Історики-архівісти брали участь у написанні окремих статей, брошур і монографій на воєнну тематику. Вони ілюстрували їх уривками з документів, а то й повністю наводили окремі документальні матеріали.
На тимчасово окупованій території України німецько-фашистські загарбники творили свою брудну справу. Вони докладали всіх зусиль, щоб знищити все, що здобув український народ за роки Радянської влади.
Фашисти не залишилися байдужими і до архівів. Вони грабували і знищували їх, вивозили найцінніші документальні матеріали до Німеччини. Німецькі окупанти знищили архів давніх актів у м. Києві, де зберігалися унікальні документи з історії України XV—XIX ст.; два архівосховища Київського обласного архіву, в яких знаходилося близько мільйона одиниць зберігання із документами від початку ХІХ ст. і до Великої Вітчизняної війни; Центральний кінофотоархів у м. Києві; архіви у містах Полтаві, Дніпропетровську, Первомайську, Умані, Білій Церкві, Балті, а також усі міські і районні архіви України; більшу половину документальних матеріалів таких важливих
