архівів, як Чернігівський, Одеський та Харківський. Потерпіли й інші архіви[1].
Решта документальних матеріалів, що лишилися на окупованій території, внаслідок господарювання гітлерівців була приведена в хаотичний стан. Матеріальні збитки, заподіяні фашистськими окупантами українським архівам, не піддаються ніяким підрахункам. Це було масове, небачене в історії знищення культурної спадщини народу.
В ході війни перед українськими архівістами постала гостра необхідність поряд з роботою над документальними матеріалами, евакуйованими в глибокий тил, постійно підтримувати зв'язок з Україною, вести роботу в прифронтовій смузі, щоб у міру визволення території від ворога негайно приступити до відновлення діяльності архівних установ, до ліквідації наслідків варварського господарювання в них німецько-фашистських загарбників. Для виконання таких завдань ще в перші місяці війни Архівне управління УРСР організувало спеціальну групу, яка з 1942 р. почала називатися Оперативною групою Архівного управління України. Діяльність її наприкінці 1941 та в першій половині 1942 р. поширювалася на неокуповану територію України, яка одночасно була прифронтовою смугою, що проходила по території Харківської, Луганської та частково Донецької областей[2].
На початку 1943 р., коли від окупантів було визволено перші райони України, співробітники архівів, які входили до складу оперативних підгруп, почали відновлювати архівні установи у цих районах. Незважаючи на близькість лінії фронту, архівісти приступили до роботи у визволених районах Харківської та Луганської областей. Одним із перших на Україні відновив свою роботу Луганський облдержархів[3].
Оперативна група Архівного управління через відповідні військові органи систематично підтримувала зв'язок з командуванням фронтів. Командуючий Воронезьким фронтом генерал
армії М. Ф. Ватутін та командуючий Степовим фронтом генерал-полковник Попов видали спеціальні накази військам про охорону документальних матеріалів, які залишилися в населених пунктах після їх визволення від німецько-фашистських загарбників[4]. Ці накази, а також наказ заступника народного комісара оборони СРСР маршала Радянського Союзу О. М. Василевського від 12 грудня 1943 р. допомогли архівістам України спільно з оперативними групами врятувати від загибелі найцінніші документальні матеріали періоду Вітчизняної війни.
