області, а також читали лекції з різних питань, систематично подавали практичну допомогу архівним працівникам на місцях.
Таким чином, величезна робота по упорядкуванню архівних матеріалів дала можливість у короткий строк ввести в науковий обіг значну кількість раніше невідомих цікавих документальних матеріалів, що зберігалися в архівах Львова, Чернівців, Закарпаття та та інших міст Української РСР. Почали виходити в світ перші путівники по архівах, створилися сприятливі умови і для науково-методичної роботи в архівних установах. Проте лишався невирішеним ряд актуальних проблем. Однією з них було налагодження обліку документальних матеріалів, адже діяльність архівістів протягом десяти післявоєнних років в основному спрямовувалася на їх збирання та упорядкування.
Новий етап в історії архівного будівництва на Україні охоплює 1955-1965 рр. Програмними документами, якими керувались архівні установи в цей період, були постанова уряду СРСР від 7 лютого 1956 р. і постанова уряду Української РСР від 18 липня 1956 р. про заходи до впорядкування режиму зберігання і кращого використання архівних матеріалів міністерств і відомств. Як у союзній, так і в республіканській урядових постановах констатувалося, що велика кількість документальних матеріалів архівів міністерств і відомств неупорядкована, зберігається у непридатних приміщеннях, а значна частина документів необгрунтовано засекречена і не може бути використана як самими установами та відомствами, так і науковими установами, вказувалося також, що відомчі архіви слабо укомплектовані кваліфікованими кадрами.
Постанова Ради Міністрів Української РСР зобов'язувала Держплан і ряд міністерств і відомств почати будівництво нових приміщень під архівосховища, а також створити майстерні для реставрації пошкоджених документів у Києві (при Архівному управлінні), Харкові, Львові (при центральних історичних архівах). Протягом усієї історії архівного будівництва вперше урядова постанова зобов'язувала міністерства і відомства привести у відповідний порядок свої документи. Для дальшого розвитку архівної справи це було дуже важливо, бо значно полегшувало процес комплектування державних архівів документальними матеріалами періоду побудови соціалізму в нашій країні.
За останні десять років кадри державних архівів зросли на 80%. Та не тільки кількісно, а й якісно змінились кадри архівних установ[1]. Уже на початку 60-х років в українських архівах серед науково-керівного складу майже не було таких, що не мали вищої історичної чи спеціальної освіти. Серед
- ↑ Архів АУ, 1964, спр. 8, арк. 39-40.
