Однією з сторінок історії розвитку архівної справи на Україні є міжнародні зв'язки українських архівістів. Вихід їх на міжнародну арену був наслідком загального наукового і методичного зростання архівних установ як у Радянському Союзі в цілому, так і на Україні зокрема. Значне розширення наукової роботи з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін сприяло вступу в 1956 р. Архівного управління України до міжнародної організації архівістів — Міжнародної ради архівів, створеної ще в 1948 р. при ЮНЕСКО[1].
У вересні того ж року делегація радянських істориків-архівістів, у складі якої були і представники від Радянської України, взяла участь у роботі ІІІ Міжнародного конгресу архівістів, який відбувся у Флоренції. Українська делегація брала також участь у роботі IV конгресу архівістів у Стокгольмі і V — у Брюсселі.
Організовувані Міжнародною радою архівів конгреси в основному відбуваються через кожні 4 роки. Крім того, архівісти України періодично беруть участь у роботі «Круглого столу архівів» європейській організації архівів, що існує поза Міжнародною радою архівів, але діє в тісному зв'язку з нею. Конференції «Круглого столу архівів» проводяться щороку. У цих конференціях беруть участь директори національних архівів та керівники архівних управлінь європейських країн. Тут обговорюються актуальні проблеми теорії і практики, зв'язані з координацією та уніфікацією архівної справи[2].
Починаючи з 1957 р. представник від архівних установ Української РСР брав участь у трьох конференціях «Круглого столу архівів»: у Загребі (СФРЮ) в 1957 р., у Вісбадені (ФРН) у 1958 р. та у Варшаві (Польща) в 1961 р.
Українські архівісти зв'язуються з зарубіжними колегами не тільки під час конгресів і конференцій. Систематично відбувається обмін методичною, архівознавчою літературою та документальними збірниками, періодично проходять зустрічі з архівістами демократичних країн.
З розширенням наукових і ділових зв'язків радянських архівних установ з архівними установами соціалістичних країн, а також Англії, Франції, Італії, США, Швеції, Австрії та інших країн з'явилася реальна можливість одержати від них копії різних архівних документів (в тому числі з історії України), які поповнять Державний архівний фонд Союзу РСР і розширять документальну базу радянської історичної науки.
Партія і радянський уряд завжди уважно ставилися до духовної спадщини народу, зокрема надавали великого значення зберіганню і використанню архівних документів. Але ні в один період історії розвитку архівної справи не було вжито стільки
