практичного значення, як сировини для потреб паперової промисловості, яка тоді перебувала в скрутному становищі.
У березні того ж року урядовим декретом Особлива Всеукраїнська архівна комісія перейшла у розпорядження керуючого справами Раднаркому України. Перед нею ставилось завдання реєструвати всі архіви, охороняти їх, відбирати непотрібні архівні матеріали і передавати підприємствам паперової промисловості. Цінні для науки документальні матеріали передавались до історичних архівів. На превеликий жаль, під час такого масового відбору архівних матеріалів безповоротно загинуло багато важливих i цінних документів, оскільки відбір проводили некваліфіковані люди, які не могли розібратися у значенні тих чи інших документів. Лише поодинокі установи, організації та підприємства належним чином відбирали архівні матеріали і зареєстрували їх, як це вимагалося урядовою постановою, в архівній комісії[1].
ВУКОПИС, покликаний контролювати і організовувати архівну справу на Україні, проіснував недовго. Восени 1920 p. 3 ВУКОПИСу виділилося Головне управління музейною справою і Головне архівне управління (Головарх), що входили до складу Народного комісаріату освіти. На місцях мали утворюватися губархи — губернські архіви (практично вони майже не існували). Одночасно було ліквідовано Особливу архівну комісію, а її функції передано Головному архівному управлінню і його органам на місцях.
Діяльність Головарху в складі Народного комісаріату освіти була спрямована на організаційне зміцнення архівних органів. Але Наркомос України не міг повністю розв'язати назрілі питання архівного будівництва. У Наркомосі з його багатогранною розгалуженою системою управлінь було багато першочергових завдань, зв'язаних з організацією шкіл, інститутів, театрів, що вимагали надзвичайно багато коштів, організаційних зусиль і взагалі невідкладної уваги. Архівна справа опинилася на другому плані як за матеріальним забезпеченням, так і за Науково-методичним керівництвом. Тим часом в самому Головархі, та й на місцях, траплялось дуже багато різних неполадок i непорозумінь, які негайно треба було усувати. Зрозуміло, що необхідні були найрішучіші організаційні зміни.
3 січня 1923 р. Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету (ВУЦВК) затвердила «Положення про Центральне архівне управління Укрцентрархів». Ця установа підпорядковувалася безпосередньо ВУЦВК, а його місцеві органи-губархи — губернським виконавчим комітетам. При Укрцентрархіві створювалося три центральних архіви, діяльність яких він мав контролювати: Центральний історичний ар-
- ↑ «Архівна справа», 1925, кн. 1, стор. 46-47.
