першої наради керівного складу архівних працівників, що відбулася у місті Харкові 6-10 грудня 1924 р. У нараді взяло участь 17 осіб. Ініціаторами цієї наради були академік Д. І. Багалій, В. О. Романовський, С. М. Тетін та ін. — по суті, перші організатори архівної справи на Україні. Учасники наради основну увагу звернули на організаційні питання, наведення відповідного порядку в губархах, на зміцнення контактів між архівними установами та істпартами на місцях і в центрі республіки[1].
Організаційному і матеріальному зміцненню архівного будівництва на Україні сприяла постанова Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету і Ради Народних Комісарів УРСР від 16 грудня 1925 р.[2], якою затверджено нове «Положення про Центральне архівне управління УРСР та його місцеві органи»[3]. Ці документи свідчать, що Радянський уряд надавав архівній справі на Україні виняткового значення і вживав рішучих заходів для збереження документальної бази.
У 1925 р., з ліквідацією на Україні губерній i переходом на окружну систему управління, відбулися організаційні зміни і в архівній системі. Виник ряд важливих проблем, які вимагали негайного вирішення. Проте вирішити їх не можна було, не порадившись з архівістами, з громадськістю республіки і особливо з науковцями-істориками. Назріла потреба скликати з'їзд архівних працівників.
I Всеукраїнський з'їзд працівників архівних установ республіки, на який прибуло 70 чоловік, відбувся у Харкові 8-13 травня 1926 р. Протягом п'яти днів роботи з'їзд заслухав ряд доповідей і повідомлень щодо організації архівної справи у республіці і використання документальних матеріалів з науковою i агітаційно-пропагандистською метою. З усіх основних питань з'їзд прийняв відповідні постанови. Він відіграв позитивну роль у зміцненні архівів як у центрі, так і на місцях, в організації окружних і центральних архівів.
Поступово почала міцніти і матеріальна база архівних установ, поліпшувалось забезпечення їх приміщеннями. Правда, під архіви відводилися здебільшого мало пристосовані приміщення. Проте вони вже обладнувалися стелажами і були більш-менш надійними тимчасовими сховищами, а головне, давали можливість систематично концентрувати документальні матеріали. Слід зазначити, що ці матеріали звозилися до архівосховищ здебільшого невпорядкованими.
Велике значення для дальшого розвитку архівної справи як у РРФСР, так і на Україні мала Друга конференція архівних
