виступах на сеймиках і сеймах вони домагалися привілеїв, якими користувалися великі магнати. На початку XVI ст. у великокнязівській канцелярії зібралося стільки найрізноманітніших скарг, що на підставі існуючого законодавства вже не всі з них можна було розв’язати. Судді, прокуратори, старости та інші урядовці у своїх особистих інтересах по-різному тлумачили статті «Руської правди», «Судебника 1468 р.», численних привілеїв і великокнязівських грамот, на підставі яких розв’язували юридичні справи. З кожним новим привілеєм все більше зростала плутанина в керівництві державою і, зокрема, в судочинстві.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. точилися тривалі війни між Великим князівством Литовським і Росією за Смоленщину і Чернігово-Сіверщину. Великі магнати цих земель та багато панів із своїми володіннями перейшли на бік московського князя Івана III. В 1503 р. Литовська держава після значної поразки змушена була укласти з Росією перемир’я, в результаті якого до Росії відійшла майже вся Чернігово-Сіверщина. В 1508 р. на Поліссі розгорнувся рух за визволення з-під литовського панування, який очолили українські магнати Глинські. Все це змушувало великокнязівський литовський уряд вживати нових адміністративних заходів щодо зміцнення держави — усувати гострі суперечки між феодалами, дипломатичним шляхом послаблювати наступ Польщі. Виданням нового державного закону литовська рада панів намагалася зміцнити свою владу.
Дальший розвиток феодально-кріпосницьких відносин, у свою чергу, викликав необхідність єдиної кодифікації феодального права Литовської держави. Питання про укладання Статуту стало на чергу дня. Про це є пряма згадка у привілеї для Волинської землі 1501 р., де сказано, що чинність цього привілею має тимчасовий характер. «Пока права Статута у отчизне нашей уставим..., тогды вси земли наши одного права держати мають и одним правом сужены будут подле Статуту»,— писав великий литовський князь Олександр[1].
Магнати категорично виступали проти створення Статуту. Вони розуміли, що видання його неминуче обмежить їх владу і привілеї. Основна маса дрібних феодалів вимагала, щоб в Литовській державі для них були запроваджені такі самі привілеї, якими користувалася польська шляхта. На Віденському сеймі 1514 р. литовська шляхта знову підняла питання про створення загальнодержавного закону для Великого князівства Литовського. Але магнати одностайно виступили проти, і сейм не прийняв ніякого рішення[2].
- ↑ А. Ясинский. Уставные земские грамоты. К., 1888. стор. 73.
- ↑ М. К. Любавский. Литовско-русский сейм. М., 1901, стор. 199.
