Чи на примирє будеш приймати,
Чи славної Волощини половину віддавати?
Чи городи свої волоські уступати,
Чи червінцями полумиски сповняти,
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?“
Тодїж Василій молдавський,
Господар волоський, листи читає,
Назад відсилає, а в листах приписує:
„Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку, Зинов Богдане чигиринський!
Не буду я з тобою нї бить ся, нї мирить ся,
Нї городів тобі своїх волоських уступати,
Нї червінцями полумисків сповняти.
Не лучче-б тобі покорить ся меншому
Не нужли менї тобі старшому?“
От, тодї-то Хмельницький сїї слова зачував,
Так він сам на доброго коня сїдав,
Коло города Сороки поїзджав,
На город Сороку поглядав,
І ще стиха словами промовляв:
„Ей, городе, городе Сороко!
Ще ти моїм козакам не заполоха!
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великії скарби мати,
Свою голоту наповняти,
По битому тарелю на місяць жалованя давати!“
От, тодї-то Хмельницький як похвалив ся,
Так гаразд добре й учинив:
Город Сороку у недїлю рано до обіда взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудневій годинї до города Сочави припав,
Город Сочаву огнем запалив
І мечем ізплїндрував.
Тодї Ляхи із города із Сочави утїкали,
Василю молдавському знати давали.
То Василь молдавський до Яс прибуває,
Словами промовляє:
„Ой, ви Яси мої, Яси! булисьте дуже красні,
Та вже не будете такі, як прийдуть козаки!…“
