От, тодї то Василь Молдавський,
Господар волоський,
Від своїх рук листи писав,
До Николая Потоцького, гетьмана польського, послав:
„Ей, Николо Потоцький, гетьмане польський!
За дорогими напитками, бенькетами уганяєш,
Чом ти Хмельницького не єднаєш?
Ти-ж бо то на славній Українї пєш, гуляєш,
Та об моїй ти пригодї нїчого не знаєш.
Що-ж то в вас гетьман Хмельницький?
І десь узяв ся такий то Русин,
Що всю мою землю волоську обрушив!
Вже почав він землю кінськими копитами орати,
Кровю молдавською поливати!
Все моє поле копєм ізорав,
Усїм моїм Волохам, як галкам,
З плїч головки познимав;
Де були в полї стежки, доріжки, —
Волоськими головками повимощував;
Де були в полї глубокії долини, —
Волоською кровю повиповнював.
От, тодї то Николай Потоцький, гетьман польський,
Листи читає,
Назад відсилає, а в листах прописує:
„Ей, Василю Молдавський, господарю волоський!
Колиж ти хотїв в своїй Волощинї
Тихо проживати,
Було тобі Хмельницького
У вічнії часи не займати!
Бо дав ся минї гетьман Хмельницький
Гаразд добре знати:
У первій війнї на Жовтій Водї
Пятнацять моїх лицарів стрічав,
Не великий їм одвіт віддав:
Всїм, як галкам голови з плїч поздіймав;
Трох синів моїх живцем узяв,
Турецькому салтану в подарунку відіслав;
Мене, Николая Потоцького, гетьмана польського,
Три днї на прикові край пушки держав,
